самовтіха
САМОВТІ́ХА, и, ж.
1. Не приховуване почуття і стан задоволення самим собою; самозадоволення.
Ганебне те, коли безсила лютість душить невільника, що сам себе запродав у неволю, а мусить цілувати руку панові своєму, хоч ладен був би гризти її; ще ганебніша тупа самовтіха рабовласника, що чваниться скарбами, здобутими з чужої поневоленої праці (Л. Укр., VIII, 1965, 180).
2. Втішання, заспокоєння самого себе.
Він сказав, що не надав ніякого значення її вчинку. То була облуда юності, самовтіха, самообман (Голов., Тополя.., 1965, 143).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- самовтіха — самовті́ха іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- самовтіха — -и, ж. 1》 Неприховане почуття і стан задоволення самим собою; самозадоволення. 2》 Втішання, заспокоєння самого себе. Великий тлумачний словник сучасної мови
- самовтіха — САМОВТІ́ХА, и, ж. 1. Не приховуване почуття і стан задоволення самим собою; самозадоволення. Ганебне те, коли безсила лютість душить невільника, що сам себе запродав у неволю, а мусить цілувати руку панові своєму, хоч ладен був би гризти її... Словник української мови у 20 томах