1. Словник української мови у 20 томах

самогубець

САМОГУ́БЕЦЬ, бця, ч.

1. Той, хто сам себе позбавив життя.

Безталанного Семена поховали. Без попа, бо піп відмовився ховати самогубця (Мирослав Ірчан).

2. Той, хто зважується на ризиковану дію, на відчайдушний вчинок і т. ін., що може закінчитися його власною загибеллю.

Особливо накинувся він на переселенців .. – Хіба можна в таку далеч їхати з їхніми лахами і нещасними копійками? Це вже не люди, а купа самогубців! (М. Стельмах).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. самогубець — самогу́бець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. самогубець — Самовбивець, самовбивця, самогубця; П. відчайдух. Словник синонімів Караванського
  3. самогубець — -бця, ч. Той, хто сам себе позбавив життя. || перен. Той, хто зважується на ризиковану дію, на відчайдушний вчинок і т. ін., що може закінчитися його власною загибеллю. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. самогубець — САМОГУ́БЕЦЬ (той, хто сам позбавив себе життя), САМОГУ́БЦЯ, САМОВБИ́ВЕЦЬ, САМОВБИ́ВЦЯ. Словник синонімів української мови
  5. самогубець — САМОГУ́БЕЦЬ, бця, ч. Той, хто сам себе позбавив життя. Безталанного Семена поховали. Без попа, бо піп відмовився ховати самогубця (Ірчан, II, 1958, 314); // перен. Той, хто зважується на ризиковану дію, на відчайдушний вчинок і т. ін. Словник української мови в 11 томах