1. Словник української мови в 11 томах

самогубець

САМОГУ́БЕЦЬ, бця, ч. Той, хто сам себе позбавив життя.

Безталанного Семена поховали. Без попа, бо піп відмовився ховати самогубця (Ірчан, II, 1958, 314);

// перен. Той, хто зважується на ризиковану дію, на відчайдушний вчинок і т. ін., що може закінчитися його власною загибеллю.

Особливо накинувся він на переселенців.. — Хіба можна в таку далеч їхати з їхніми лахами і нещасними копійками? Це вже не люди, а купа самогубців! (Стельмах, І, 1962, 13).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. самогубець — самогу́бець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. самогубець — Самовбивець, самовбивця, самогубця; П. відчайдух. Словник синонімів Караванського
  3. самогубець — -бця, ч. Той, хто сам себе позбавив життя. || перен. Той, хто зважується на ризиковану дію, на відчайдушний вчинок і т. ін., що може закінчитися його власною загибеллю. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. самогубець — САМОГУ́БЕЦЬ, бця, ч. 1. Той, хто сам себе позбавив життя. Безталанного Семена поховали. Без попа, бо піп відмовився ховати самогубця (Мирослав Ірчан). 2. Той, хто зважується на ризиковану дію, на відчайдушний вчинок і т. ін. Словник української мови у 20 томах
  5. самогубець — САМОГУ́БЕЦЬ (той, хто сам позбавив себе життя), САМОГУ́БЦЯ, САМОВБИ́ВЕЦЬ, САМОВБИ́ВЦЯ. Словник синонімів української мови