1. Словник української мови у 20 томах

самотіти

САМОТІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.

1. Бути розташованим, стояти відокремлено, ізольовано від кого-, чого-небудь.

По далеких горбах самотіли тихі гуцульські оседки (М. Коцюбинський);

У лісах північної Волині самотіє самотою хуторець Діброва (з газ.);

Минає [Терентій] кучеряві груші, що сумно самотіють у полях (М. Стельмах).

2. рідко. Жити одиноко, самітньо.

Я самотію в Новогрудку (Сл. Б. Грінченка);

// Бути, залишатися без догляду, уваги.

Мимо проходять люди, тупа копитом в стежку осел, а садок самотіє, запущений і забутий (М. Коцюбинський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. самотіти — самоті́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. самотіти — -ію, -ієш, недок. 1》 Бути розташованим, стояти відокремлено, ізольовано від кого-, чого-небудь. 2》 рідко. Жити одиноко, самотньо. || Бути, залишатися без догляду, уваги. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. самотіти — САМОТІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок. 1. Бути розташованим, стояти відокремлено, ізольовано від кого-, чого-небудь. По далеких горбах самотіли тихі гуцульські оседки (Коцюб., II, 1955, 317); У лісах північної Волині самотіє самотою хуторець Діброва (Літ. Укр., 30. Словник української мови в 11 томах
  4. самотіти — Самотіти, -тію, -єш гл. Жить уединенно. А я самотію у Новогрудку. Словник української мови Грінченка