самотіти
САМОТІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. Бути розташованим, стояти відокремлено, ізольовано від кого-, чого-небудь.
По далеких горбах самотіли тихі гуцульські оседки (Коцюб., II, 1955, 317);
У лісах північної Волині самотіє самотою хуторець Діброва (Літ. Укр., 30.ІІІ 1965, 1);
Минає [Терентій] кучеряві груші, що сумно самотіють у полях (Стельмах, Хліб.., 1959, 513).
2. рідко. Жити одиноко, самітньо.
Я самотію в Новогрудку (Сл. Гр.);
// Бути, залишатися без догляду, уваги.
Мимо проходять люди, тупа копитом в стежку осел, а садок самотіє, запущений і забутий (Коцюб., II, 1955, 413).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- самотіти — самоті́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- самотіти — -ію, -ієш, недок. 1》 Бути розташованим, стояти відокремлено, ізольовано від кого-, чого-небудь. 2》 рідко. Жити одиноко, самотньо. || Бути, залишатися без догляду, уваги. Великий тлумачний словник сучасної мови
- самотіти — САМОТІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок. 1. Бути розташованим, стояти відокремлено, ізольовано від кого-, чого-небудь. По далеких горбах самотіли тихі гуцульські оседки (М. Коцюбинський); У лісах північної Волині самотіє самотою хуторець Діброва (з газ. Словник української мови у 20 томах
- самотіти — Самотіти, -тію, -єш гл. Жить уединенно. А я самотію у Новогрудку. Словник української мови Грінченка