свиснути

СВИ́СНУТИ, ну, неш, док.

1. Однокр. до свиста́ти і свисті́ти 1.

Шурка Понеділок раптом заклав два пальці до рота і пронизливо свиснув (Ю. Смолич);

– Тільки свисну – миттю кінь прилине. За хвилину ми вже в горах будем! (Леся Українка);

Марусі треба було тікати куди подалі та й сидіти там, доки не настане ніч, доки не свисне опришок, кличучи Марусю (Г. Хоткевич);

Раптом учитель щось помітив у глибині саду коло зелених грядок і особливим чином до когось свиснув. Прибіг пес (Ю. Яновський);

Десь свиснув пізній соловейко та й задрімав (І. Нечуй-Левицький);

По долині мов що покотилось; свиснула сова; далеко у болоті загудів бугай (О. Стороженко);

Свиснув ховрашок. Люди ще довго наслухали, чи не повториться той звук (Григорій Тютюнник);

Коли поїзд свиснув перед від'їздом, Дарка відчула таке гостре почуття болю, ніби хтось вирвав з її грудей серце (Ірина Вільде);

Хвилька тривожної мовчанки – свиснула стріла – і заревів звір, мов скажений (І. Франко);

Свиснувши канчуком, Хома помчав наздоганяти своїх (О. Гончар);

Ластівка гострими свисне крильми, Черкнувши, як блискавка, сутіні саду (М. Бажан);

Свиснув вітер, затряс вікнами, завив диким стогоном (Н. Кобринська);

Скоро тут осінній вітер свисне, Потім завірюха снігова З півночі покотиться на південь (П. Дорошко).

2. Свистом підігнати тварину (коня, вола і т. ін.).

Свиснув козак на коня: “Оставайся здорова! Як не згину, то вернуся Через три года!” (з народної пісні);

Підняли козаки нагайки, свиснули – і їх татарські коні відірвалися від землі та, як змії, перелетіли через прірву (О. Довженко);

Бійці гикнули, свиснули на осла, і він припустив уподовж вулиці щодуху (О. Гончар).

3. кого – що і без дод., розм. Сильно, з розмаху ударити, хльоснути.

Темненької ночки [нічки] До блискавки вибирає [циган] Чужі огірочки. Та все собі примовляє: “Блисни, боже, блисни!” А господар його ззаду Як вилами свисне!.. (С. Руданський);

Вона вскочила в Лаврінову хату, вхопила Кочергу та й свиснула нею по купі горшків (І. Нечуй-Левицький);

Свиснув нагай по обличчі старого Івана, і зачервоніла кривава рана (Мирослав Ірчан).

4. розм. Забити сильним струменем (про рідину).

З розірваної артерії свиснула кров (Григорій Тютюнник).

5. що, розм. Украсти.

Данило поторгав свій клунок, таємниче прошепотів: – Тут повно хрому і юхти. У Барабаша свиснув (М. Чабанівський).

6. розм. Швидко втекти.

Юрко прожогом свиснув аж на город, і йому мовби камінь якийсь з грудей зсунувся (П. Козланюк).