сердечко

СЕРДЕ́ЧКО, а, с.

1. Зменш.-пестл. до се́рце 1–3.

Бач, в грудях сердечко, неначе пташка, б'ється, І рученьки, і ніженьки тремтять (Л. Глібов);

Як у гніздечку, так у Максимовім сердечку виплодилась воля (Панас Мирний);

– Сестрице Катрусю! сердечко! чого ви сумуєте? (Марко Вовчок);

Горобець маленький, а сердечко має (Номис);

// перен. Предмет, річ і т. ін., що має форму серця.

Поміж молодою травою, наче хто росою бризнув, рясно цвіли білі квіти, темніли сердечка дикого часнику (М. Стельмах);

// Коханий або кохана.

Коли б мені новий човник, Та новеє ще й веселечко – Сів би, поїхав на той бережечок, Де дівчина, моє сердечко (з народної пісні).

2. Середина, внутрішня частина якогось предмета;

// Графітний стержень олівця; осердя.

У правій руці Романа Петровича забігала тоді по полотні якась чи то вуглина, чи оголене сердечко якогось темного олівця (В. Козаченко).

3. Внутрішня частина стебла, стовбура або кореня рослин; серцевина.

Старе грушеве дерево .. Сучки світяться круглими сердечками (Є. Гуцало);

З хвороб, спричинюваних несприятливими умовами середовища, буряки уражує гниль сердечка (з наук. літ.).

4. Верхівкова брунька у трав'янистих рослин.

Розсаду [суниць] садять на таку глибину, на якій вона росла на маточній ділянці, причому стежать, щоб сердечка не були присипані землею (з наук. літ.).