сердечко

СЕРДЕ́ЧКО, а, с.

1. Зменш.-пестл. до се́рце 1-3.

Бач, в грудях сердечко, неначе пташка, б’ється, І рученьки, і ніженьки тремтять (Гл., Вибр., 1951, 160);

Як у гніздечку, так у Максимовім сердечку виплодилась воля (Мирний, І, 1949, 211);

— Сестрице Катрусю! сердечко! чого ви сумуєте? (Вовчок, І, 1955, 93);

Горобець маленький, а сердечко має (Номис, 1864, № 3323);

// перен. Предмет, річ і т. ін., що має форму серця.

Поміж молодою травою, наче хто росою бризнув, рясно цвіли білі квіти, темніли сердечка дикого часнику (Стельмах, На.. землі, 1949, 471);

// Коханий або кохана.

Коли б мені новий човник, Та новеє ще й веселечко — Сів би, поїхав на той бережечок, Де дівчина, моє сердечко (Нар. лірика, 1956, 194).

Рот (ро́тик) серде́чком — рот, що формою нагадує серце.

Личко повне і рум’яне,.. Ротик сердечком, одкритий, І чудові білі зуби (Л. Укр., IV, 1954, 173).

2. Середина, внутрішня частина якогось предмета;

// Графітний стержень олівця; осердя.

У правій руці Романа Петровича забігала тоді по полотні якась чи то вуглина, чи оголене сердечко якогось темного олівця (Коз., Сальвія, 1959, 75).

3. Внутрішня частина стебла, стовбура або кореня рослин; серцевина.

Старе грушеве дерево.. Сучки світяться круглими сердечками (Гуц., З горіха.., 1967, 205);

З хвороб, спричинюваних несприятливими умовами середовища, буряки уражує гниль сердечка (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 182).

4. Верхівкова брунька у трав’янистих рослин.

Розсаду [суниць] садять на таку глибину, на якій вона росла на маточній ділянці, причому стежать, щоб сердечка не були присипані землею (Сад. і ягідн., 1957, 249).