сильце

СИЛЬЦЕ́, СІЛЬЦЕ́, я́, с.

1. Пристрій у вигляді петлі, що затягується, для ловлення птахів і дрібних тварин.

Весною чижик молоденький .. В садочку все собі скакав, Та якось у сільце й попав (Л. Глібов);

Він [щиглик] тріпавсь на принаді, Марно рвався із сильця (П. Грабовський);

Лисичка ступила необережно та й зловилася в сильце (І. Франко);

Співочі пташки не йшли в його сильця, і клітка, приготовлена для них, стояла порожня (З. Тулуб);

[Софія:] У Крутий би Яр поїхать та поставить сільце – там би ви, можливо, й сотню голубів побрали (С. Голованівський);

* У порівн. Буду лежати і буду низати, немов намисто, разки моїх думок, без слів, без чорнила і паперу. Бо думки бистрі і легкі, як птахи, а слова, мов сільце, в яке їх ловиш: одно спіймаєш, а решта пурхне... (М. Коцюбинський);

Він [О. Пушкін] мучився і бився, Як у сильці могутній птах, Мужнів у думах і трудах, Кохав, палав, сміявсь, гнівився (М. Рильський).

2. перев. з дієсл. понаставляти, сплести, заплутати, розставити, попастися, упійматися і т. ін. Навмисне влаштовані кимсь обставини, виявлені хитрощі, щоб спрямувати кого-небудь на певні дії, вчинки, спіймати або скомпрометувати його на чомусь; пастка.

Хіба старі панотці свого не цураються, та й на них добрі сільця понаставляли (А. Свидницький);

[Нартал:] Ти знов на мене сплів сильце: ти навернув мене у християнство (Леся Українка);

Неля відчула, що впіймалась у сільце (Ірина Вільде);

Хлопець посміхнувся спідлоба, зрозумівши, що йому просто розставлено сильця (О. Гончар);

Водночас не губить [Гурій] надії заплутати його у якесь сильце чи вивести на слизьке (І. Волошин);

– Я не хочу сказати, – пом'якшив Чемериця свої слова, – що ви саме і є буржуї, але ви стали іграшкою в їх руках, попалися в їхні сильця (Г. Коцюба).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

сильце

Значення в інших словниках