сильце

СИЛЬЦЕ́, СІЛЬЦЕ́, я́, с.

1. Пристрій у вигляді петлі, що затягується, для ловлення птахів і дрібних тварин.

Весною чижик молоденький.. В садочку все собі скакав, Та якось у сільце й попав (Гл., Байки.., 1959, 55);

Він [щиглик] тріпавсь на принаді, Марно рвався із сильця (Граб., І, 1959, 141);

Лисичка ступила необережно та й зловилася в сильце (Фр., IV, 1950, 76);

Співочі пташки не йшли в його сильця, і клітка, приготовлена для них, стояла порожня (Тулуб, В степу.., 1964, 147);

[Софія:] У Крутий би Яр поїхать та поставить сільце — там би ви, можливо, й сотню голубів побрали (Голов., Драми, 1958, 353);

*У порівн. Буду лежати і буду низати, немов намисто, разки моїх думок, без слів, без чорнила і паперу. Бо думки бистрі і легкі, як птахи, а слова, мов сільце, в яке їх ловиш: одно спіймаєш, а решта пурхне… (Коцюб., II, 1955, 183);

Він [О. Пушкін] мучився і бився, Як у сильці могутній птах, Мужнів у думах і трудах, Кохав, палав, сміявсь, гнівився (Рильський, Орл. сім’я, 1955, 47).

2. перев. з дієсл. понаставляти, сплести, заплутати, розставити, попастися, упійматися і т. ін., перен. Навмисне влаштовані кимсь обставини, виявлені хитрощі, щоб спрямувати кого-небудь на певні дії, вчинки, спіймати або скомпрометувати його на чомусь; пастка.

Хіба старі панотці свого не цураються, та й на них добрі сільця понаставляли (Свидн., Люборацькі, 1955, 14);

[Нартал:] Ти знов на мене сплів сильце: ти навернув мене у християнство (Л. Укр., II, 1951, 431);

Неля відчула, що впіймалась у сільце (Вільде, Сестри.., 1958, 431);

Хлопець посміхнувся спідлоба, зрозумівши, що йому просто розставлено сильця (Гончар, Тронка, 1963, 100);

Водночас не губить [Гурій] надії заплутати його у якесь сильце чи вивести на слизьке (Вол., Місячне срібло, 1961, 266);

— Я не хочу сказати, — пом’якшив Чемериця свої слова, — що ви саме і є буржуї, але ви стали іграшкою в їх руках, попалися в їхні сильця (Коцюба, Нові береги, 1959, 116).