симфонія

СИМФО́НІЯ, ї, ж.

1. Великий музичний твір для оркестру з однієї або кількох частин, що відрізняються одна від одної характером музики й темпом.

В операх і симфоніях, ораторіях і балетах, романсах і піснях композитори прагнули й прагнуть виразити високу правду дійсності (з газ.);

Він небу, гордий, показав кулак. Бетховене! Той жест руки худої Страшніший від симфонії страшної! (М. Рильський);

* Образно. І ось він уперше відчув, що означало тоді в дідових словах “симфонія земної радості” (з публіц. літ.);

* У порівн. В ясному морозному повітрі сміх і голоси школярів бриніли життєрадісною симфонією (І. Кириленко);

// чого і яка, перен. Сукупність яких-небудь звуків.

Вони [краплі] грали, співали, дзвеніли, міняли темп, силу і голос. Незабаром вулиця обернулась в симфонію крапель (М. Коцюбинський);

– Надворі розкотився перший вал грому, потім ще й ще раз, я мимоволі прислухався до могутньої симфонії неба (Ю. Яновський);

Декілька днів навколишні села лягали і вставали під звуки трудової симфонії, що розкішно гриміла в горах (О. Гончар);

// ірон. Безладний шум, грюкіт і т. ін.

[Виходцев:] Цілий день, цілу ніч крик, галас, стукотня! Тільки візьмешся до праці, починається симфонія... (І. Кочерга).

2. перен. Гармонійне сполучення різноманітних звуків, кольорів, тонів і т. ін.

– При землі вже ніби вечір, холодна вогкість, а там, угорі, – яка симфонія світла і барв! (Ірина Вільде);

Роботу килимарок можна спостерігати годинами, спостерігати, як тчуть кольоровими нитками барвисту симфонію (І. Волошин);

Театральний художник мусить також розумітися на музиці, на кольорі декорацій і на симфонії кольорового рішення, так би мовити, продовжувати симфонію звуків (із журн.).