синенький

СИНЕ́НЬКИЙ, а, е.

1. Пестл. до си́ній.

Вона кинула синеньку стрічку додолу і сказала: “Не хочу!” (Леся Українка);

Квіточки синенькі, біленькі, запашнеє зіллячко... (Г. Хоткевич);

// З синім відтінком, трохи синій.

Підклали свіжого хмизу, й сухі палички затріщали в синенькому полум'ї (С. Васильченко);

Сонце пригрівало, понад зеленим лугом слався синенький димок весняних випарів, гнав поперед себе гнилуватий болотяний душок (Григорій Тютюнник);

У спальні перед іконою божої матері тьмяно горіла синенька лампадка (А. Шиян).

2. у знач. ім. сине́нька, кої, ж., розм. У царській Росії – п'ятирублевий кредитний білет (назва за кольором).

По синенькій, дай-то боже, Коли заробили, Та, вертаючись додому, Й те уже зхарчили [витратили на їжу] (І. Манжура);

Хтось вивів Мар'яна в сіни і тихцем сказав: – Дай цьому дерилюду синеньку, бо він такий, що здере з живого й мертвого (М. Стельмах).