синок

СИНО́К, нка́, ч.

1. Зменш.-пестл. до син 1, 6, 7.

Скільки в лісі пеньків, щоб в тебе було стільки синків! (прислів'я);

Єлисавета, Стара вдова, у Назареті З малим синком своїм жила (Т. Шевченко);

Він вхопив синка, посадив на коліна і пригорнув його свіже личко до свого блідого лиця (І. Нечуй-Левицький);

Я казав синкові, що цвіте Вкраїна... (М. Рильський);

Малий синок, роззявивши ротик, сповнений уваги до туркотіння сестриці, непорушно сидів у Огея на колінах (Олесь Досвітній);

Гілки схилилися малі Над синком болгарської землі (П. Воронько);

// Ласкаве звертання батьків до сина.

– Поспи, синку, поспи ще трохи, поки я приберусь, – каже вона, злізаючи з печі (Панас Мирний);

– Добре, синку, добре, Остапе! От і я слідом за тобою. Остапе, Остапе, не давайся! (О. Довженко).

2. зневажл. Те саме, що син 1, 6.

Пані й стрічає її лихами словами: – Що, – каже, – згодувала собі синка злодія! (Марко Вовчок);

Виходила на роботу стара [Княжевич] .. та її синок (М. Коцюбинський);

Раніш мовби й не помічала [Ганна], скільки серед тих, хто її оточує, всякого наброду – то невдоволених розверсткою хутірських синків, то колишніх стражників та тюремних наглядачів (О. Гончар);

З синками сільських багачів Андрій не дуже знався, бо не любив їхнього гонору та пихи (Д. Бедзик).

3. Ласкаве звертання літньої або дорослої людини до молодого чоловіка, юнака, хлопчика.

– Що ти думаєш, синку? – каже нишком гетьманові Шрам (П. Куліш);

– Коли б тобі щаслива доля, – Сказав ласкаво чоловік, – Дала шматок, такого поля – Ти б, синку, сіяв цілий вік! (Л. Глібов);

Старий підійшов ближче. – Здоров, синку! (М. Коцюбинський);

Мутні очі блимнули на Данилка, “топчи землю, синок”, і прадід став неживий (Ю. Яновський);

– Василю, синку, ти тут? – здивувався і зрадів дід Дунай (М. Стельмах).

4. перен., перев. у протиставленні. Особа, до якої ставляться прихильніше, з більшою симпатією, ніж до інших; свій.

– Нема в мене синків і пасинків, своїх і не своїх! В мене є тільки наші люди, радянські бійці! (О. Гончар).

◇ (1) Ма́мин сино́к – розпещений хлопчик або юнак.

Гайдамаки з “маминих синків”, товпилися біля буфету, шелестячи в руках нерозрізаними аркушами “керенок”, брали, що тільки в око впадало (А. Головко);

– Прості хлопці всі залишаються [на цілині], – гомонів він [провідник], складаючи у стовпець простирала. – А кручені паничі, мамині синки та доньки, що цвітасто повдягалися на дорогу, швидко полиняють. Повтікають через місяць (А. Хорунжий).