синок

СИНО́К, нка́, ч.

1. Зменш.-пестл. до син 1, 6, 7.

Скільки в лісі пеньків, щоб в тебе було стільки синків! (Укр.. присл.., 1955, 309);

Єлисавета, Стара вдова, у Назареті З малим синком своїм жила (Шевч., II, 1963, 367);

Він вхопив синка, посадив на коліна і пригорнув його свіже личко до свого блідого лиця (Н.-Лев., VI, 1966, 91);

Я казав синкові, що цвіте Вкраїна, Бо вона — країна у Країні Рад (Рильський, II, 1960, 83);

Малий синок, роззявивши ротик, сповнений уваги до туркотіння сестриці, непорушно сидів у Огея на колінах (Досв., Вибр., 1959, 268);

Гілки схилилися малі Над синком болгарської землі (Воронько, Драгі.., 1959, 94);

//Ласкаве звертання батьків до сина.

— Поспи, синку, поспи ще трохи, поки я приберусь,— каже вона, злізаючи з печі (Мирний, IV, 1955, 299);

— Добре, синку, добре, Остапе! От і я слідом за тобою. Остапе, Остапе, не давайся! (Довж., І, 1958, 264).

2. зневажл. Те саме, що син 1, 6.

Пані й стрічає її лихами словами: — Що,— каже,— згодувала собі синка злодія! (Вовчок, І, 1955, 34);

Виходила на роботу стара [Княжевич].. та її синок (Коцюб., III, 1956, 152);

Раніш мовби й не помічала [Ганна], скільки серед тих, хто її оточує, всякого наброду — то невдоволених розверсткою хутірських синків, то колишніх стражників та тюремних наглядачів (Гончар, II, 1959, 263);

З синками сільських багачів Андрій не дуже знався, бо не любив їхнього гонору та пихи (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 64).

3. Ласкаве звертання літньої або дорослої людини до молодого чоловіка, юнака, хлопчика.

— Що ти думаєш, синку? — каже нишком гетьманові Шрам (П. Куліш, Вибр., 1969, 97);

— Коли б тобі щаслива доля,— Сказав ласкаво чоловік,— Дала шматок, такого поля— Ти б, синку, сіяв цілий вік! (Гл., Вибр., 1951, 200);

Старий підійшов ближче. — Здоров, синку! (Коцюб., І, 1955, 33);

Мутні очі блимнули на Данилка, «топчи землю, синок», і прадід став неживий (Ю. Янов., II, 1958, 188);

— Василю, синку, ти тут? — здивувався і зрадів дід Дунай (Стельмах, І, 1962, 149).

4. перен., перев. у протиставленні. Особа, до якої ставляться прихильніше, з більшою симпатією, ніж до інших; свій, нечужий.

— Нема в мене синків і пасинків, своїх і не своїх! В мене є тільки наші люди, радянські бійці! (Гончар, III, 1959, 331).

Ма́мин сино́к див. ма́мин.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. синок — сино́к іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. синок — див. син Словник синонімів Вусика
  3. синок — [сиенок] -нка, м. (на) -нков'і/-нку, кл. синку, мн. -нки, -нк'іy Орфоепічний словник української мови
  4. синок — -нка, ч. 1》 Зменш.-пестл. до син 1), 6), 7). || Ласкаве звертання батьків до сина. 2》 зневажл. Те саме, що син 1), 6). 3》 Ласкаве звертання літньої або дорослої людини до молодого чоловіка, юнака, хлопчика. 4》 перен., перев. у протиставленні. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. синок — СИНО́К, нка́, ч. 1. Зменш.-пестл. до син 1, 6, 7. Скільки в лісі пеньків, щоб в тебе було стільки синків! (прислів'я); Єлисавета, Стара вдова, у Назареті З малим синком своїм жила (Т. Словник української мови у 20 томах
  6. синок — (-нка) ч.; арм. Солдат строкової служби першого півроку служби. Балабін; БСРЖ, 578. Словник жарґонної лексики української мови
  7. синок — ма́мин сино́к. Розпещений хлопчик або юнак. Гайдамаки з “маминих синків”, товпилися біля буфету, шелестячи в руках нерозрізаними аркушами “керенок”, брали, що тільки в око впадало (А. Фразеологічний словник української мови
  8. синок — Сино́к, синка́, -нко́ві, си́нку! синки́, -кі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. синок — Синок, -нка, синонько, -ка, синочок, -чка, синчичок, -чка м. ум. отъ син. Словник української мови Грінченка