синьо

СИ́НЬО.

Присл. до си́ній.

Діставши задніми ногами дна бочки, став собі [Лис Микита] так, що все його тіло було затоплене в фарбі, а тілько морда, також синьо помальована, трошечки вистарчала [виглядала] з неї (І. Франко);

Хвилює на сонці нива, та божа постіль, льон процвітає синьо, сказав би – небо задавилось в озерце (М. Коцюбинський);

Звів [Андрій] очі на Тетяну, ізнову синьо зацвіли вони у його (С. Васильченко);

Холоднувата далечінь ще синьо імлилася, але все навколо вже прозорішало, окреслювалось, набирало природних довершених форм (О. Гончар);

* Образно. Простори синьо крає електрички дальній крик (В. Сосюра);

// у знач. пред.

Хатина .. у розквітлому городі як у віночку ховається. І зелено, й черевно, і голубо, й біло, й синьо, й рожево коло тої хатки... (Марко Вовчок);

Добродушний грім Спросоння заревів, – але над нами Ще ясно й синьо (М. Рильський);

Сніг скрипить – на весь широкий світ! Синьо так! (П. Тичина);

В кімнаті Івана Руденка .. синьо і сизо від тютюнового диму (М. Стельмах);

* Образно. На душі, як од світань, тихо, синьо, чисто... (В. Сосюра).

(1) Си́ньо під очи́ма – те саме, що Синці́ під очи́ма (див. сине́ць).

Якась незлагода вдома, бо під очима у Ліни аж синьо – наче плакала вночі (О. Гончар).