сипнути

СИПНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.

1. що і без прям. дод. Однокр. до си́пати 1, 4, 6–8.

– Одчинила я курник, сипнула зерна і почала кликати курей (Панас Мирний);

Сипнувши в казанок пучку тонко змеленого перцю, добрі люди вечеряли смачно (О. Ільченко);

Іде дорогою, йде, аж тут від лісу як не зашумить дерев'я [дерева], як не сипне Якимові вітер цілими пригорщами пороху в очі (С. Ковалів);

Дуб .. трусонув золотою гривою, густо сипнув жолудями – тугими, теплими (І. Цюпа);

Вже ранішнє сонце сипнуло сріблом, Пригріло рибалок (М. Шеремет);

Виходить дівчина із хати Води в криниці набирати, .. А він [жайворонок] сипне їй переливів (А. Малишко);

Сипнув міномет!.. Білий снігу папір Покрився розривами мін (І. Нехода);

Він належав до того типу чоловіків, яким природа щедро сипнула своїх дарів (з газ.);

// безос.

Чую – як загуде в грубі, як сипне, війне снігом у вікна – зразу стемніло (С. Васильченко).

2. без прям. дод. Раптово, із силою посипатися; почати інтенсивно падати (про що-небудь сипке або дрібне).

Налапав [Петро] мішок, підставив, витяг свердло. Зерно сипнуло (Б. Грінченко);

Неначе пух сипкий з небесної перини, Із хмари снігові сипнули пелюстки (М. Рильський);

Надворі зненацька сипнув дощ – рівний, теплий, рясний (Яків Баш).

3. Розлетітися, розсипатися, бризнути в усі боки дрібними частинками (про що-небудь сипке або дрібне, про велику кількість предметів).

Вдарив [Світо-люб] ще – сипнули іскри, розлетілася .. велетенська булава! (Н. Забіла).

4. Швидко, разом вийти, вибігти звідкись або піти, побігти куди-небудь (про багатьох людей).

Гуртом сипнули школярі до класу (Б. Грінченко);

Натовп колихнувся, густо зачавкав ногами на багнистому вигоні і .. сипнув до лісу, урозтіч (Г. Епік);

Бренькнула .. кобза, люди сипнули туди, миттю утворилося густе коло (Ф. Бурлака).

◇ [Аж] і́скри (і́скорки) з оче́й си́плються (летя́ть, ска́чуть і т. ін.) / поси́пались (сипну́ли, полеті́ли, поскака́ли, скакну́ли і т. ін.) див. і́скра;

(1) [Аж] моро́зом сипну́ло (сипону́ло) [за (по́за) спи́ною (шкі́рою), по спи́ні] у кого, безос. – у кого-небудь з'явилося неприємне відчуття холоду від страху, переляку.

У Грицька морозом сипнуло від того Христиного крику (Панас Мирний);

Страшно Петрові стало... Він зупинився, став прислухатись. За спиною аж морозом сипнуло (Б. Грінченко);

Недокус посміхався, а в мене морозом сипнуло поза шкірою (Ю. Збанацький);

(2) Мура́шки сипну́ли по спи́ні (ті́лу, шкі́рі) у кого – кого-небудь охопило неприємне відчуття холоду від страху, несподіваного, сильного переляку, глибокого душевного переживання і т. ін.

Страшно Петрові стало. Щось перехопило дух, серце застукало в грудях. Він зупинився, став прислухатись. За спиною аж морозом сипнуло (Б. Грінченко);

Серце його мов хто у жмені здавив; поза спиною сипнуло морозом (Панас Мирний);

Недокус посміхався, а в мене морозом сипнуло поза шкірою (Ю. Збанацький);

У Грицька морозом сипнуло від того Христиного крику (Панас Мирний);

– В мене знову по спині сипнули мурашки (Л. Смілянський);

Си́пати / сипну́ти (сипону́ти) жа́ру за халя́ви (під хвіст) див. си́пати;

Си́пати / сипну́ти (сипону́ти) і́скрами (і́скри) [з оче́й] див. си́пати;

(3) Сипну́ти наздога́д – натякнути.

Вона почувала, що Онися знов сипнула наздогад на нестатковитих господарів (І. Нечуй-Левицький).

СИ́ПНУТИ, ну, неш, недок.

Ставати, робитися сиплим; починати сипіти.