сипнути

СИ́ПНУТИ, ну, не́ш, недок. Ставати, робитися сиплим; починати сипіти.

СИПНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.

1. перех. і неперех. Однокр. до си́пати 1, 4, 6-8.

— Одчинила я курник, сипнула зерна і почала кликати курей (Мирний, І, 1954, 237);

Сипнувши в казанок пучку тонко змеленого перцю, добрі люди вечеряли смачно (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 71);

Іде дорогою, йде, аж тут від лісу як не зашумить дерев’я [дерева], як не сипне Якимові вітер цілими пригорщами пороху в очі (Ков., Світ.., 1960, 10);

Дуб.. трусонув золотою гривою, густо сипнув жолудями — тугими, теплими (Цюпа, Назустріч.., 1958, 143);

Вже ранішнє сонце сипнуло сріблом, Пригріло рибалок (Шер., Дорога.., 1957, 106);

Виходить дівчина із хати Води в криниці набирати, .. А він [жайворонок] сипне їй переливів (Мал., Запов. джерело, 1959, 68);

Сипнув міномет!.. Білий снігу папір Покрився розривами мін (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 164);

Він належав до того типу чоловіків, яким природа щедро сипнула своїх дарів (Рад. Укр., 6.II 1972,4);

// безос.

Чую — як загуде в грубі, як сипне, війне снігом у вікна — зразу стемніло (Вас., II, 1959, 315).

Мов (на́че, як і т. ін.) хто сипну́в [гаря́чого] при́ску ([гаря́чим] при́ском) див. при́сок;

Моро́зом сипну́ло [за (по́за) спи́ною (шкі́рою)] у кого, безос.; Мура́шки сипну́ли по спи́ні (по ті́лу, по шкі́рі) у кого — кого-небудь охопило неприємне відчуття холоду від страху, несподіваного, сильного переляку, глибокого душевного переживання і т. ін.

Страшно Петрові стало. Щось перехопило дух, серце застукало в грудях. Він зупинився, став прислухатись. За спиною аж морозом сипнуло (Гр., І, 1963, 255);

Серце його мов хто у жмені здавив; поза спиною сипнуло морозом (Мирний, І, 1954, 320);

Недокус посміхався, а в мене морозом сипнуло поза шкірою (Збан., Малин. дзвін, 1958, 91);

У Грицька морозом сипнуло від того Христиного крику (Мирний, III, 1954, 18);

— В мене знову по спині сипнули мурашки (Сміл., Сашко, 1957,196);

Сипну́ти грі́шми (гроши́ма); Сипну́ти зо́лотом (сорокі́вцями) — надмірно, нерозсудливо витратити гроші.

Як сипнув [Іванець] грішми, так запорожці за ним роєм (П. Куліш, Вибр., 1969, 58);

Вона сипнула тими грішми на єдине в її життю [житті] свято (Фр., VIII, 1952, 61);

Золотом, немов піском, сипнув Чиновник із калитки по підлозі (Перв., II, 1958, 129);

Сипну́в (безос. сипну́ло) жа́ром на кого, кого — кого-небудь охопило неприємне відчуття від страху, несподіваного, сильного переляку і т. ін.

Улися почутила, що на неї неначе одразу хтось сипнув жаром: в неї спинилось серце і перестало кидатись (Н.-Лев., IV, 1956, 339);

— Кум Антон так і не з’явився. Від цих слів Івана жаром сипнуло в обличчя (Чорн., Потік.., 1956, 69);

Сипну́ти наздога́д — натякнути.

Вона почувала, що Онися знов сипнула наздогад на нестатковитих господарів (Н.-Лев., III, 1956, 178);

Як з ла́нтуха сипну́ти див. ла́нтух;

Як (мов, немо́в і т. ін.) [горо́х] з мішка́ сипну́ти див. мішо́к.

2. неперех. Раптово, із силою посипатися; почати інтенсивно падати (про що-небудь сипке або дрібне).

Налапав [Петро] мішок, підставив, витяг свердло. Зерно сипнуло (Гр., І, 1963, 256);

Неначе пух сипкий з небесної перини, Із хмари снігові сипнули пелюстки (Рильський, Зим. записи, 1964, 92);

Надворі зненацька сипнув дощ — рівний, теплий, рясний (Баш, Надія, 1960, 183).

3. неперех. Розлетітися, розсипатися, бризнути в усі боки дрібними частинками (про що-небудь сипке або дрібне, про велику кількість предметів).

Вдарив [Світо-люб] ще — сипнули іскри, розлетілася.. велетенська булава! (Забіла, У.. світ, 1960, 154).

4. неперех. Швидко, разом вийти, вибігти звідкись або піти, побігти куди-небудь (про багатьох людей).

Гуртом сипнули школярі до класу (Гр., Без хліба, 1958, 11);

Натовп колихнувся, густо зачавкав ногами на багнистому вигоні і .. сипнув до лісу, урозтіч (Епік, Тв., 1958, 449);

Бренькнула.. кобза, люди сипнули туди, миттю утворилося густе коло (Бурл., О. Вересай, 1959, 54).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. сипнути — Си́пну́ти, -ну́, -не́ш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  2. сипнути — СИПНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. 1. що і без прям. дод. Однокр. до си́пати 1, 4, 6–8. – Одчинила я курник, сипнула зерна і почала кликати курей (Панас Мирний); Сипнувши в казанок пучку тонко змеленого перцю, добрі люди вечеряли смачно (О. Словник української мови у 20 томах
  3. сипнути — I [сипнутие] -ну, -неиш; нак. -ние, -н'іт', недок. (ставати сиплим) II [сиепнутие] -ну, -неш, -неимо, -неите; нак. -ни, -н'іт', док. (від сипати) Орфоепічний словник української мови
  4. сипнути — ПОСИ́ПАТИСЯ (відірвавшись від чогось, розірвавшись, не втримавшись на чомусь, упасти додолу — одне за одним, у великій кількості), СИПНУ́ТИ (СИПОНУ́ТИ), ПОРОСНУ́ТИ розм. Словник синонімів української мови
  5. сипнути — I с`ипнути-ну, -неш, недок. Ставати, робитися сиплим; починати сипіти. II сипн`ути-ну, -неш, док. 1》 перех. і неперех. Однокр. до сипати 1), 4), 6-8). || безос. 2》 неперех. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. сипнути — си́пнути дієслово недоконаного виду ставати сиплим сипну́ти дієслово доконаного виду від: си́пати Орфографічний словник української мови
  7. сипнути — Сипнути, -пну, -неш гл. 1) Однокр. отъ сипати. Посыпать сразу. Сипне їм маку, — от вони поки визбірають, вона і втече од їх. Грин. II. 25. 2) Высыпать, выйти во множествѣ. От і братія сипнула. Шевч. Дітвора так і сипнула в сад. МВ. (О. 1862. III. 69). Словник української мови Грінченка
  8. сипнути — (аж) моро́зом сипну́ло (сипону́ло) (за спи́ною (по́за шкі́рою, по спи́ні)) в кого, безос. У кого-небудь з’явилося неприємне відчуття холоду від страху, переляку. Фразеологічний словник української мови