сипнути

СИ́ПНУТИ, ну, не́ш, недок. Ставати, робитися сиплим; починати сипіти.

СИПНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.

1. перех. і неперех. Однокр. до си́пати 1, 4, 6-8.

— Одчинила я курник, сипнула зерна і почала кликати курей (Мирний, І, 1954, 237);

Сипнувши в казанок пучку тонко змеленого перцю, добрі люди вечеряли смачно (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 71);

Іде дорогою, йде, аж тут від лісу як не зашумить дерев’я [дерева], як не сипне Якимові вітер цілими пригорщами пороху в очі (Ков., Світ.., 1960, 10);

Дуб.. трусонув золотою гривою, густо сипнув жолудями — тугими, теплими (Цюпа, Назустріч.., 1958, 143);

Вже ранішнє сонце сипнуло сріблом, Пригріло рибалок (Шер., Дорога.., 1957, 106);

Виходить дівчина із хати Води в криниці набирати, .. А він [жайворонок] сипне їй переливів (Мал., Запов. джерело, 1959, 68);

Сипнув міномет!.. Білий снігу папір Покрився розривами мін (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 164);

Він належав до того типу чоловіків, яким природа щедро сипнула своїх дарів (Рад. Укр., 6.II 1972,4);

// безос.

Чую — як загуде в грубі, як сипне, війне снігом у вікна — зразу стемніло (Вас., II, 1959, 315).

◊ Мов (на́че, як і т. ін.) хто сипну́в [гаря́чого] при́ску ([гаря́чим] при́ском) див. при́сок;

Моро́зом сипну́ло [за (по́за) спи́ною (шкі́рою)] у кого, безос.; Мура́шки сипну́ли по спи́ні (по ті́лу, по шкі́рі) у кого — кого-небудь охопило неприємне відчуття холоду від страху, несподіваного, сильного переляку, глибокого душевного переживання і т. ін.

Страшно Петрові стало. Щось перехопило дух, серце застукало в грудях. Він зупинився, став прислухатись. За спиною аж морозом сипнуло (Гр., І, 1963, 255);

Серце його мов хто у жмені здавив; поза спиною сипнуло морозом (Мирний, І, 1954, 320);

Недокус посміхався, а в мене морозом сипнуло поза шкірою (Збан., Малин. дзвін, 1958, 91);

У Грицька морозом сипнуло від того Христиного крику (Мирний, III, 1954, 18);

— В мене знову по спині сипнули мурашки (Сміл., Сашко, 1957,196);

Сипну́ти грі́шми (гроши́ма); Сипну́ти зо́лотом (сорокі́вцями) — надмірно, нерозсудливо витратити гроші.

Як сипнув [Іванець] грішми, так запорожці за ним роєм (П. Куліш, Вибр., 1969, 58);

Вона сипнула тими грішми на єдине в її життю [житті] свято (Фр., VIII, 1952, 61);

Золотом, немов піском, сипнув Чиновник із калитки по підлозі (Перв., II, 1958, 129);

Сипну́в (безос. сипну́ло) жа́ром на кого, кого — кого-небудь охопило неприємне відчуття від страху, несподіваного, сильного переляку і т. ін.

Улися почутила, що на неї неначе одразу хтось сипнув жаром: в неї спинилось серце і перестало кидатись (Н.-Лев., IV, 1956, 339);

— Кум Антон так і не з’явився. Від цих слів Івана жаром сипнуло в обличчя (Чорн., Потік.., 1956, 69);

Сипну́ти наздога́д — натякнути.

Вона почувала, що Онися знов сипнула наздогад на нестатковитих господарів (Н.-Лев., III, 1956, 178);

Як з ла́нтуха сипну́ти див. ла́нтух;

Як (мов, немо́в і т. ін.) [горо́х] з мішка́ сипну́ти див. мішо́к.

2. неперех. Раптово, із силою посипатися; почати інтенсивно падати (про що-небудь сипке або дрібне).

Налапав [Петро] мішок, підставив, витяг свердло. Зерно сипнуло (Гр., І, 1963, 256);

Неначе пух сипкий з небесної перини, Із хмари снігові сипнули пелюстки (Рильський, Зим. записи, 1964, 92);

Надворі зненацька сипнув дощ — рівний, теплий, рясний (Баш, Надія, 1960, 183).

3. неперех. Розлетітися, розсипатися, бризнути в усі боки дрібними частинками (про що-небудь сипке або дрібне, про велику кількість предметів).

Вдарив [Світо-люб] ще — сипнули іскри, розлетілася.. велетенська булава! (Забіла, У.. світ, 1960, 154).

4. неперех. Швидко, разом вийти, вибігти звідкись або піти, побігти куди-небудь (про багатьох людей).

Гуртом сипнули школярі до класу (Гр., Без хліба, 1958, 11);

Натовп колихнувся, густо зачавкав ногами на багнистому вигоні і .. сипнув до лісу, урозтіч (Епік, Тв., 1958, 449);

Бренькнула.. кобза, люди сипнули туди, миттю утворилося густе коло (Бурл., О. Вересай, 1959, 54).