сичати

СИЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок.

1. Видавати або утворювати звуки, які нагадують протяжну вимову звука “с”.

В небі зірка засвітилася; Все затихло, все мовчить, Чуть гадюку – як сичить (П. Грабовський);

Орля сичало, било крильми, звивалося і викручувалося всім тілом (З. Тулуб);

Гуска тільки погрозливо сичала (Іван Ле);

// Видавати такі звуки від болю, холоду і т. ін. (про людину).

Відколи його опарено, на ноги не статкував, ходив з костуром в руках і серед розмови часто сичав (І. Франко);

Жни, Гафійко, жни .. Що, пучку врізала, сичиш з болю?.. (М. Коцюбинський);

Спрожогу вскочив [Охрім] у кропиву і аж сичав, чухаючись, так йому свербіли ноги (Григорій Тютюнник);

Засніжені червоноармійці сичали від холоду (П. Панч);

// Утворювати такі звуки під час горіння (про вогонь або щось сире).

Знов Герман чекає. Огонь сичить і тріскотить у печі (І. Франко);

Чабан замовк, і в тиші стало чути, Як мокрі дрова у вогні сичать... (Д. Павличко);

Дах провалився, і крізь чорний отвір бухало червоне, нещадне полум'я. Воно шуміло, сичало зловісно, як тисячі гадюк (В. Гжицький);

// Утворювати такі звуки, проникаючи через вузький отвір (про струмінь повітря, пари, газу і т. ін.).

В купе запанувала загадкова тиша .. Одноманітно сичав за скляною банкою [ліхтаря] газ (Олесь Досвітній);

// Утворювати такі звуки, випускаючи пару (про паровоз, самовар і т. ін.).

За широким молом, біля вокзалу, сичав паровоз (П. Панч);

В хаті було тихо. Сичав сердито самовар (Н. Рибак);

// безос.

Білий морок стояв у цеху .. В чанах сичало так, ніби тут спускала пару принаймні сотня паровозів (П. Загребельний);

// Утворювати такі звуки під час кипіння, запікання і т. ін. (про їжу, що вариться, смажиться, печеться і т. ін.).

Довго ще гримала Наумиха на чоловіка та совала горщики в піч так енергічно [енергійно], що не раз борщ, хлюпнувши на вогонь, бухав та сичав, мов гадина (М. Коцюбинський);

– Уляно, чого там люди позбиралися? .. – А я знаю? – здвигає круглими плечима наймичка і вихоплює рогачем пригорілу зверху картоплю, що сичить (М. Стельмах);

// Утворювати такі звуки, пінячись, нуртуючи (про хвилі, море, воду і т. ін.).

Хвилі сичать за бортом (І. Муратов);

І гармати й пістолі мовчать, Лише хвилі під нами сичать (П. Воронько);

Чути, як булькає, сичить і ніби плямкає губами вода (О. Донченко);

// Утворювати такі звуки при дії (про механізми).

В кімнаті по-гадючому сичить старосвітський годинник і починає тупо відбивати години (М. Стельмах);

// Утворювати такі звуки, посуваючись по якійсь поверхні.

Лижі в бійців сичали, мов змії (Я. Качура);

Пара конячин ледве тягла наш віз, що аж сичав по піщаній дорозі (Олесь Досвітній).

2. Утворювати свистячі звуки, швидко розсікаючи повітря (про предмети).

Мов кодло лютих змій, сичала лоза, шматуючи на клапті Федькове тіло, а він .. мусив був терпіти нещадні удари (С. Добровольський);

Кулі сичали над головами переляканих на смерть людей (П. Колесник);

// Утворювати такі звуки, швидко рухаючись, падаючи (про повітря, дощ і т. ін.).

Гострі весняні вітри сичали на просторі, пронизували до кісток (К. Гордієнко);

Дощ сичить, немов змія, Дощ січе, шипить, шумить, Хвиля злісно клекотить (М. Рильський).

3. Вимовляти протяжно звук “с”, заспокоюючи кого-небудь, закликаючи до тиші і т. ін.

Часом знімався на майдані гомін, але ті, хто стояв при самих вікнах, сичали й цитькали на задніх (О. Ільченко);

// Говорити нерозбірливо, часто вимовляючи свистячі звуки.

– Коло мене ходить та баба .. та беззубим ротом сичить (Панас Мирний).

4. Говорити здавленим від злоби, люті, роздратування і т. ін. голосом.

– Ходім лиш зараз у волость, нехай нас волость розсудить, а не ти з свекрухою .. – кричала, аж сичала Мотря (І. Нечуй-Левицький);

– Уб'ю... – аж сичав він .. На щастя, Лушня почув тихий скрип босої ноги, глянув і одскочив убік... (Панас Мирний);

Мама заступає Дарці дорогу, бере сильно .. за плече і вже не кричить, а сичить..: – Я тебе питаю, де ти до цього часу сиділа? (Ірина Вільде);

* Образно. Вони слушної хвилі ждали, щоб гарнізон розбить у прах. Та вже сичало зради жало між грізних месників в ночах (В. Сосюра);

// на кого. Розмовляти з кимсь роздратовано, люто.

На людей було сичить [фашист], гарчить, аж пирска, а до корови – так лагідно: “муня-муня...” (Яків Баш);

// перен. Висловлювати незадоволення, злобувати (здебільшого приховано).

[Іван:] Та нехай би за діло вилаяла, ну так! А то прямо чи слід, чи не слід – сичиш, сичиш і сичиш! (І. Карпенко-Карий);

// на кого – що. Неприхильно, вороже зустрічати когось, щось.

Він усе ще не міг змиритися з поразкою і злобно сичав на кожне наше слово (з публіц. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. сичати — сича́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. сичати — див. говорити; горіти; шуміти Словник синонімів Вусика
  3. сичати — -чу, -чиш, недок. 1》 Видавати або утворювати звуки, які нагадують протяжну вимову звука "с". || Видавати такі звуки від болю, холоду і т. ін. (про людину). || Утворювати такі звуки під час горіння (про вогонь або щось сире). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. сичати — ГОВОРИ́ТИ (передавати словами думки, почуття тощо, повідомляти про щось), КАЗА́ТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ВИМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИ, МО́ВИТИ, МОВЛЯ́ТИ заст., ПОВІДА́ТИ заст., ПРОРІКА́ТИ поет., РЕКТИ́ заст., поет., БА́ЯТИ фольк., ДЕ́ЙКАТИ діал. Словник синонімів української мови
  5. сичати — Сича́ти, сичу́, -чи́ш, -ча́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. сичати — СИЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок. 1. Видавати або утворювати звуки, які нагадують протяжну вимову звука «с». В небі зірка засвітилася; Все затихло, все мовчить, Чуть гадюку — як сичить (Граб. Словник української мови в 11 томах
  7. сичати — Сича́ти, -чу́, -чи́ш гл. О змѣяхъ, гусяхъ: шипѣть. Вилазить гадюка, та й сичить. Рудч. Ск. І. 14 6. Гуси сичали. Гліб. О людяхъ: издавать долго тянущійся звукъ с. Словник української мови Грінченка