сказаний

СКА́ЗАНИЙ, а, е.

Дієпр. пас. до сказа́ти 1.

– Тітко!.. не плачте, тітко... ось хліб... – Семенові здалося, що то хтось другий проказав тії слова – таким чудним, не своїм голосом були вони сказані (М. Коцюбинський);

В вухах дзвенять її останні слова, сказані ввечері (А. Хижняк);

// у знач. прикм.

Подоляк метав жартами наліво й направо, а словаки, весело юрмлячись довкола, на ходу зазирали йому в рота, виловлювали кожне сказане слово (О. Гончар);

// у знач. ім. ска́зане, ного, с. Те, що було висловлене, повідомлене.

Сказаного й сокирою не вирубаєш (Номис);

Олена була мов очманіла: .. вона не розуміла, що до неї говорять, і через те доводилося повторювати сказане (Ірина Вільде);

// у знач. ім. ска́зане, ного, с. Те, що було згадане, назване вище.

Як видно зі сказаного, події на фронті розгорталися не так уже й успішно (з публіц. літ.);

// ска́зано, безос. пред.

Я більше не бачив її, ніколи не бачив... Мені сказано, що її мачуха віддала в містечко на п'ять років у найми (Б. Грінченко);

Віталію Калмикову було сказано, що губернатор сподівається його ніколи більше не бачити (Ю. Смолич);

// у знач. вставн. сл. ска́зано. Уживається для узагальнення висловленого у знач. відомо, нічого дивного, як і годиться.

Ще змалку з матір'ю старою Ходив з торбами цей козак, Отак і виріс сиротою, У наймах. Сказано, шарпак (Т. Шевченко);

Давня то давнина, а наче вчора діялось. Молоді літа – сказано: що замолоду чуєш або бачиш, до кінця воно тобі привиджується (Марко Вовчок);

– Що ж, може, її хоч свекруха жалує? – Де там? Коли вже чоловік збиткується, то свекрусі... Сказано: чужа мати!.. (Леся Українка);

Натомлені, притихлою ходою Вони вертаються. Лиш кілька стригунців Не хочуть ні вівса, ні сну, ні супокою. Старого пастуха бере і сміх, і гнів: Ну, сказано – малі! Усе б то їм брикати!.. (М. Рильський);

// у знач. вставн. сл. ска́зано. Уживається для підкреслення того, що вислів, який наводиться далі, є формулою народної мудрості – прислів'ям, приказкою і т. ін.

– Ми проживемо і в злиднях, проживемо і в землянці, на одному хлібі та воді. Сказано: “Хліб та вода – то козацька їда” (П. Куліш);

– Чи я ж не вмовляла [Чіпку], чи я не благала?!.. – плаче Мотря. – .. Та що з того?.. Сказано: як об стіну горохом!.. (Панас Мирний);

“Чекайте, – весело думав про себе Маковей, – чекайте... Хіба це вже й край... Стану і я згодом таким воякою, як наші полкові ”вовки“. Сказано ж: солдатом не родишся, а робишся...” (О. Гончар).

(1) Кому́ ска́зано / кажу́ – уживається як погрозливе повторення якогось наказу.

– Стій! – крикнув раптом Гаврило Клумак. – Кому кажу? Стійте! (С. Скляренко);

– Вставай! Кому сказано! (О. Гончар);

– Боєць Кононенко!.. Кому сказано: не спати?! (А. Дімаров);

– Бiжи! – Та як же так? – Ну, кому кажу! (П. Загребельний).