скаламучений

СКАЛАМУ́ЧЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до скаламу́тити.

На початкових дільницях каналу вода вже наповнила русло, .. і туди їздять у свята колгоспники із степових районів дивитись на неї, як на диво, на звичайнісіньку, ще скаламучену глиною воду! (О. Гончар);

Я не хотів, щоб пам'ять про мене була скаламучена для тебе почуттям якоїсь вини за собою (Леся Українка);

– Дуже добре, коли любов приходить. Справжня, нічим не скаламучена (М. Стельмах);

Що вона хотіла йому сказати? Чому так тоскно дивилася своїми довірливими, скаламученими болем очима з-під безсило приспущених вій? (О. Гончар);

// скаламу́чено, безос. пред.

Чистоту почуттів було скаламучено, й теплоту між ними заступив тривалий холод (з газ.).

2. у знач. прикм. Ніби вкритий поволокою (про очі, погляд); затуманений.

Спершись щокою на кулак, Таубенфельд сонливими, скаламученими очима дивився у вікно (Ю. Бедзик);

Всі вони озброєні і вже випили, певне, по добрій чарчині, бо очі багатьох скаламучені, а обличчя не в міру розчервонілися (А. Шиян).