скараний

СКА́РАНИЙ, а, е.

Дієпр. пас. до скара́ти.

Одні [опришки] смажили на патиках овече м'ясо, інші варили в казанках кулешу, .. згадували убитих і скараних друзів (В. Гжицький);

// ска́рано, безос. пред.

За що її скарано, за що її страчено, його Оленку? (О. Гончар).

(1) Ска́раний на смерть (на го́рло, на го́лову) <�Ска́раний сме́ртю> – страчений.

[Парвус:] Зроду не повірю, щоб той, хто вояків на нас привів, міг бути справді скараний на горло (Леся Українка);

[Хмельницький:] Сотник Горобець теж зрадник і буде скараний на горло за моїм наказом (О. Корнійчук);

“Це ж велика птиця. Го-го! Гетьманова коханка. Не будь-хто!” “Донька покiйного Кочубея, скараного на смерть за вiрнiсть царевi”, – поправив Скорiн (Б. Лепкий);

Колумба взяла пташку на руку й легенько погладила її. .. Майже вже скарана смертю дівчина й така ж безсила пташка тулилися до себе в цім страховиннім оточенні (Н. Королева).