скарбник

СКАРБНИ́К, а́, ч.

1. Той, хто відає коштами, цінними паперами та ін. у державних установах і громадських організаціях.

– Кажу, втік ваш Драган – значить, втік. Недаром перед тим скарбника нашого намислив судити (І. Муратов);

При розподілі обов'язків головою було обрано студента третього курсу Степана Радченка, Запорожця скарбником (Ф. Бурлака);

Скарбник банку;

* Образно. Скарбниками слави народу, літописцями назвав українських кобзарів Гоголь (з публіц. літ.).

2. іст. Той, хто забезпечував матеріальне і технічне постачання у військових частинах і установах.

Вийшовши від Потьомкіна, Головатий попрямував до флігеля, де жив незмінний скарбник штабу Потьомкіна Василь Степанович Попов (С. Добровольський).

3. іст. У давнину на Україні – той, хто відав скарбницею князя, монастиря і т. ін.;

// Начальник приказу, який відав царською скарбницею в Російській державі XV–XVII ст.

4. заст. Чорт, який стереже закопаний скарб.

– А скарбу, як хто закопає, береже скарбник: не попустить нікому заняти [зачепити]... (Б. Грінченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me