1. Орфоепічний словник української мови

скарбник

скарбни́к

[скарбник]

-ниека, м. (на) -ниеков'і/ -ниеку, мн. -ниеки, -ниек'іў

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. скарбник — скарбни́к іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. скарбник — Касир, іст. підскарбій; скарбівник, скарбничий. Словник синонімів Караванського
  3. скарбник — -а, ч. 1》 Той, хто відає коштами, цінними паперами та ін. у державних установах і громадських організаціях. 2》 іст. Той, хто забезпечував матеріальне і технічне постачання у військових частинах і установах. 3》 іст. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. скарбник — СКАРБНИ́К, а́, ч. 1. Той, хто відає коштами, цінними паперами та ін. у державних установах і громадських організаціях. – Кажу, втік ваш Драган – значить, втік. Недаром перед тим скарбника нашого намислив судити (І. Словник української мови у 20 томах
  5. скарбник — Скарбни́к, -ка́; -ники́, -кі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. скарбник — СКАРБНИ́К, а́, ч. 1. Той, хто відає коштами, цінними паперами та ін. у державних установах і громадських організаціях. — Кажу, втік ваш Драган — значить, втік. Недаром перед тим скарбника нашого намислив судити (Мур., Бук. Словник української мови в 11 томах
  7. скарбник — рос. казначей 1. Зберігач грошей і цінностей, касир. 2. Посадова особа, що організовує надходження державних доходів і платежів з бюджету, веде облік цих операцій і контролює їх хід. Eкономічна енциклопедія
  8. скарбник — Скарбник, -ка м. 1) = скарбівничий. Мир. ХРВ. 123. 2) Чортъ, живущій у богача, продавшаго свою душу аду, сторожащій и увеличивающій его богатство. Чуб. І. 193. Словник української мови Грінченка