склепляти

СКЛЕПЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш і рідко СКЛЕ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., СКЛЕПИ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. склепля́ть; док., що.

Зводити впритул, з'єднувати, стулювати, закривати (уста, очі, повіки і т. ін.).

Пробував я його [кота] гладити по спині. Ще міцніше очі склеплював і тільки мурчав від задоволення (Ю. Збанацький);

Румлер склепив повіки і сидів так кілька хвилин (Н. Рибак);

Батько випростався і міцно склепив очі (П. Панч);

// Змушувати стулювати, закривати (повіки, уста, очі і т. ін.).

Остап лежав на очереті й почувавсь ослабленим .. Не то сон, не то забуття склепляло повіки (М. Коцюбинський);

Німа мовчазність, що наступає після гіркого плачу, найшла на неї, склепила уста, скувала серце і душу (Панас Мирний);

Легенька втома склепила мені вії (С. Васильченко);

Над лобом він намацав величезну гулю, пухлина від неї склепила очі (Ф. Бурлака).

◇ (1) Не склепля́ти / не склепи́ти оче́й (о́чі) – не спати, не могти заснути.

Дрімала лише куховарка, а Докія й очей не склепляла (В. Кучер);

Розтривожений, він до самого ранку не склепив очей (П. Панч);

Знає напевне він, що до самого ранку не склепить очі в тривозі (А. Головко);

(2) Склепи́ти о́чі – заснути.

Не стелившись, полягали спати, але чи склепив хто очі на часинку? (А. Головко);

Лише перед світанком склепила [Марійка] очі, але зараз же і прокинулась (О. Донченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me