1. Словник української мови у 20 томах

скорчити

СКО́РЧИТИ, чу, чиш, док., кого, що.

1. Док. до ко́рчити.

Почув [Іван] ще тріск кості, гострий до нестерпучості біль, що скорчив тіло (М. Коцюбинський);

// безос.

Марко заскреготів зубами, скрикнув, скорчило його судорогами, і він бебехнувся об землю (О. Стороженко);

Її скорчило від болю (Ю. Смолич).

2. Дуже зігнути (у 2 знач.).

Скорчити ноги.

3. розм. Скрививши своє обличчя, надати йому іншого виразу.

Коли Келембет, порушуючи встановлену звичку, назвав його Іваном Петровичем, – той скорчив таке обличчя, що розсмішив самого Василя (Ю. Яновський);

Розважаючи товаришів, скорчив [бульдозерист] таку міну перед об'єктивом, що мимоволі всміхнешся (О. Гончар).

4. перен., рідко. Перемогти, подолати кого-небудь.

Біль твій такий великий, що його можуть почути і відчути скрізь, але тебе скорчили віки насильства, і ти плачеш, стогнеш .. і – мовчиш (Мирослав Ірчан).

◇ (1) Ско́рчити ла́заря, книжн. – прикинутися безталанним, нещасним.

– Чого ти здихаєш [зітхаєш]? — гримнув на неї голова. – У чоловіка навчилася?.. Той теж, як прийшов, то такого лазаря скорчив (Панас Мирний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. скорчити — ско́рчити дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. скорчити — -чу, -чиш, док., перех. 1》 Док. до корчити. || безос. 2》 Дуже зігнути (у 2 знач.). Скорчити ноги. 3》 розм. Скрививши своє обличчя, надати йому іншого виразу. 4》 перен., рідко. Перемогти, подолати кого-небудь. Скорчити Лазаря — прикинутися безталанним, нещасним. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. скорчити — ско́рчити Ла́заря, книжн. Прикинутися безталанним, нещасним. — Чого ти здихаєш (зітхаєш)? — гримнув на неї голова. — У чоловіка навчилася?.. Той теж, як прийшов, то такого Лазаря скорчив (Панас Мирний). Фразеологічний словник української мови
  4. скорчити — КО́РЧИТИ (викликати корчі, зводити судомою), СУДО́МИТИ, КАРЛЮ́ЧИТИ розм. — Док.: ско́рчити, поко́рчити, зсудо́мити, посудо́мити, скарлю́чити, покрути́ти, позмика́ти розм. (Генрікова:) Мого ж (чоловіка) на тім тижні знов напала слабість. Словник синонімів української мови
  5. скорчити — СКО́РЧИТИ, чу, чиш, док., перех. 1. Док. до ко́рчити. Почув [Іван] ще тріск кості, гострий до нестерпучості біль, що скорчив тіло (Коцюб., II, 1955, 351); // безос. Словник української мови в 11 томах
  6. скорчити — Скорчити, -чу, -чиш гл. Скорчить, скривить. Так йому руку скорчило. Словник української мови Грінченка