скорчити
СКО́РЧИТИ, чу, чиш, док., перех.
1. Док. до ко́рчити.
Почув [Іван] ще тріск кості, гострий до нестерпучості біль, що скорчив тіло (Коцюб., II, 1955, 351);
// безос.
Марко заскреготів зубами, скрикнув, скорчило його судорогами, і він бебехнувся об землю (Стор., І, 1957, 343);
Її скорчило від болю (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 40).
2. Дуже зігнути (у 2 знач.).
Скорчити ноги.
3. розм. Скрививши своє обличчя, надати йому іншого виразу.
Коли Келембет, порушуючи встановлену звичку, назвав його Іваном Петровичем, — той скорчив таке обличчя, що розсмішив самого Василя (Ю. Янов., II, 1954, 101);
Розважаючи товаришів, скорчив [бульдозерист] таку міну перед об’єктивом, що мимоволі всміхнешся (Гончар, Тронка, 1963, 186).
4. перен., рідко. Перемогти, подолати кого-небудь.
Біль твій такий великий, що його можуть почути і відчути скрізь, але тебе скорчили віки насильства, і ти плачеш, стогнеш.. і — мовчиш (Ірчан, II, 1958, 65).
◊ Ско́рчити Ла́заря — прикинутися безталанним, нещасним.
— Чого ти здихаєш? — гримнув на неї голова. — У чоловіка навчилася?.. Той теж, як прийшов, то такого Лазаря скорчив… (Мирний, II, 1954, 41).
Значення в інших словниках
- скорчити — ско́рчити дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- скорчити — -чу, -чиш, док., перех. 1》 Док. до корчити. || безос. 2》 Дуже зігнути (у 2 знач.). Скорчити ноги. 3》 розм. Скрививши своє обличчя, надати йому іншого виразу. 4》 перен., рідко. Перемогти, подолати кого-небудь. Скорчити Лазаря — прикинутися безталанним, нещасним. Великий тлумачний словник сучасної мови
- скорчити — СКО́РЧИТИ, чу, чиш, док., кого, що. 1. Док. до ко́рчити. Почув [Іван] ще тріск кості, гострий до нестерпучості біль, що скорчив тіло (М. Коцюбинський); // безос. Марко заскреготів зубами, скрикнув, скорчило його судорогами, і він бебехнувся об землю (О. Словник української мови у 20 томах
- скорчити — ско́рчити Ла́заря, книжн. Прикинутися безталанним, нещасним. — Чого ти здихаєш (зітхаєш)? — гримнув на неї голова. — У чоловіка навчилася?.. Той теж, як прийшов, то такого Лазаря скорчив (Панас Мирний). Фразеологічний словник української мови
- скорчити — КО́РЧИТИ (викликати корчі, зводити судомою), СУДО́МИТИ, КАРЛЮ́ЧИТИ розм. — Док.: ско́рчити, поко́рчити, зсудо́мити, посудо́мити, скарлю́чити, покрути́ти, позмика́ти розм. (Генрікова:) Мого ж (чоловіка) на тім тижні знов напала слабість. Словник синонімів української мови
- скорчити — Скорчити, -чу, -чиш гл. Скорчить, скривить. Так йому руку скорчило. Словник української мови Грінченка