скубти

СКУ́БТИ, бу́, бе́ш; мин. ч. скуб, ла, ло; СКУ́БА́ТИ, ску́ба́ю, ску́ба́єш, недок., кого, що.

1. Захоплюючи пальцями, злегка смикати що-небудь.

У матері затіпались губи, вона хутко нахилилась і почала сухими пальцями скубти торочки на скатерці (П. Панч);

Бовдюг скубе рукою рижого вуса, поважно киває головою (Григорій Тютюнник);

Вже засинаючи, Давид почув, як щось дрібно затупотіло по долівці, підійшло до постелі і почало скубати її (М. Стельмах);

// також без дод. Захоплюючи пальцями, дзьобом, зубами і т. ін. волосся, пір'я, вовну тощо, завдавати болю.

Кинулися [хлопці] до Кирила і почали скубти (Панас Мирний);

Пташки метушаться в клітках, щебечуть, чіпляються за дротинки, скубуть одна одну (О. Копиленко);

// також без дод., розм. Караючи кого-небудь, смикати за волосся, вуха і т. ін.

– Послушників скубе [отець Тарасій] за коси так, що трохи голови не одірве (І. Нечуй-Левицький);

[Химка (обніма його і, беручи за ухо, стиха скубе):] А це тобі, щоб ти так ніколи не робив, як досі... (Панас Мирний);

// перен., розм. Знущатися з кого-небудь; гнобити, визискувати когось.

– Фрігійське плем'я не проклято, Що всякий єретик скубе (І. Котляревський);

– Уже наше таке життя: то з того боку рвуть, то з другого – скубуть .. Хіба ти сама не знаєш, як жили? Не покращало... (Панас Мирний).

2. Обривати посмиком що-небудь.

Олександра сиділа оддалік та скубла китицю білого цвіту акації (М. Коцюбинський);

Дарка скубе по дорозі зелені ще порічки (Ірина Вільде);

* Образно. Вітер скуб солому по стріхах, а на розриті городи спускались хмари ворон (М. Коцюбинський);

// Відриваючи що-небудь губами, зубами, дзьобом, з'їдати; щипати.

На припоні коні отаву скубуть (Т. Шевченко);

[Бабуся:] Пасіться, любі каченятка, Скубіть собі м'яку травичку (О. Олесь);

Пас [чоловік] свої два пишні молоді воли; ні, не пас, а пускав їх лише, щоб нюхали траву, бо ж вона була ще заніжна.., щоб їх грубі писки могли її скубати (О. Кобилянська);

// Очищати від пір'я (забиту птицю); патрати.

[Морозиха:] Візьми ж котра курей та поріж за хатою, а тоді вже й скубти!.. (М. Кропивницький);

– Ви маєте тепер свої клопоти: кури різати... індики скубати... (Ірина Вільде);

* Образно. – Ми оба не з тих золотих птахів, щоб їх можна скубти (І. Франко);

// перен. Діставати, одержувати що-небудь хитрістю, силою і т. ін.; уривати.

3. Роздираючи, робити пухнастим (вовну і т. ін.).

Старі на печі, вовну скубучи, кихкають (Ганна Барвінок);

– Куди вже вам битись з козаками! Скубти б вам тільки вовну з татарками та пір'я дерти татаркам на перини (І. Нечуй-Левицький);

// Смикати вовну і т. ін., виводячи нитку при прядінні.

Сиділа [Мар'яна] недалеко від лежанки й пряла кужіль, з правої .. руки, крутячись, опускався важкий починок, а ліва – скубла й скубла м'яку пряжу (М. Стельмах);

Кулина мовчки сіла за прядку, скубла волокно, слинила й тягла нитку (С. Чорнобривець);

Мати скубе мичку; раз по раз попльовує в пучки і .. співає (Г. Косинка);

// Смикаючи, розбирати на пасма.

Ми заходилися скубти старий канат, мочити його і розмочалювати, готуючи в той же час патички, щоб запихати цю паклю в щілини (Ю. Яновський);

// також без дод. Відокремлювати пухнасті відростки від стрижня пера.

Стара матушка примощувалась під грубою, ставила перед собою решето з пір'ям і скубла (М. Коцюбинський);

[Одарка:] Вам тепера тільки казок казати та скубти пір'я – ото ваша уся й робота (М. Кропивницький).

4. розм. Необережно або невміло стригти.

Волторник ще випив і почав стригти. Довго він скуб мене. Одщипнув ножицями шматочок вуха (Є. Кравченко);

Вона посадила Антона до вікна .. і почала стригти й скубти голову, бакенбарди, бороду... (С. Чорнобривець).

◇ [Аж (ма́ло не)] рва́ти (де́рти, ску́бти) на собі́ (на голові́) воло́сся (чуб, чу́ба) див. рва́ти;

Намина́ти (накру́чувати, ску́бти і т. ін.) / нам'я́ти (накрути́ти, наску́бти і т. ін.) па́рші (ву́ха, ши́ю і т. ін.) див. намина́ти;

Намина́ти (ску́бти) / нам'я́ти (наску́бти) чуб (чу́ба, чупри́ну) див. намина́ти;

Скребти́ (ску́бти, скрома́дити) / наску́бти (наску́ба́ти) мо́ркву див. скребти́;

(1) Скубти́ за чупри́ну кого – глумитися, знущатися над ким-небудь, тягнучи за чуба.

Гризуться і проміж себе: У них хто хитрий, то і старший, І знай всім наминає парші, Чуприну всякому скубе... (І. Котляревський);

Семен ніяк не міг скласти докупи літер, а дванадцятилітнього вчителя брала нетерплячка – і він скуб учня за чуприну, крутив вухо (М. Коцюбинський).