скубти

СКУ́БТИ, бу́, бе́ш; мин. ч. скуб, ла, ло; і СКУ́БА́ТИ, ску́ба́ю, ску́ба́єш, недок., перех.

1. Захоплюючи пальцями, злегка смикати що-небудь.

У матері затіпались губи, вона хутко нахилилась і почала сухими пальцями скубти торочки на скатерці (Панч, В дорозі, 1959, 136);

Бовдюг скубе рукою рижого вуса, поважно киває головою (Тют., Вир, 1964, 207);

Вже засинаючи, Давид почув, як щось дрібно затупотіло по долівці, підійшло до постелі і почало скубати її (Стельмах, І, 1962, 140);

// також без додатка. Захоплюючи пальцями, дзьобом, зубами і т. ін. волосся, пір’я, вовну тощо, завдавати болю.

Кинулися [хлопці] до Кирила і почали скубти (Мирний, І, 1954, 151);

Пташки метушаться в клітках, щебечуть, чіпляються за дротинки, скубуть одна одну (Коп., Як вони.., 1948, 3);

// також без додатка, розм. Караючи кого-небудь, смикати за волосся, вуха і т. ін.

— Послушників скубе [отець Тарасій] за коси так, що трохи голови не одірве (Н.-Лев., III, 1956, 396);

[Xимка (обніма його і, беручи за ухо, стиха скубе):] А це тобі, щоб ти так ніколи не робив, як досі… (Мирний, V, 1955, 247);

// перен., розм. Знущатися з кого-небудь; гнобити, визискувати когось.

— Фрігійське плем’я не проклято, Що всякий єретик скубе (Котл., І, 1952, 244);

— Уже наше таке життя: то з того боку рвуть, то з другого — скубуть.. Хіба ти сама не знаєш, як жили? Не покращало… (Мирний, III, 1964, 108).

2. Обривати посмиком що-небудь.

Олександра сиділа оддалік та скубла китицю білого цвіту акації (Коцюб., І, 1955, 36);

Дарка скубе по дорозі зелені ще порічки (Вільде, Повнол. діти, 1960, 9);

*Образно. Вітер скуб солому по стріхах, а на розриті городи спускались хмари ворон (Коцюб., II, 1955, 77);

// Відриваючи що-небудь губами, зубами, дзьобом, з’їдати; щипати.

На припоні коні отаву скубуть (Шевч., І, 1963, 94);

[Бабуся:] Пасіться, любі каченятка, Скубіть собі м’яку травичку (Олесь, Вибр., 1958, 476);

Пас [чоловік] свої два пишні молоді воли; ні, не пас, а пускав їх лише, щоб нюхали траву, бо ж вона була ще заніжна.., щоб їх грубі писки могли її скубати (Коб., І, 1956, 540);

// Очищати від пір’я (забиту птицю); патрати.

[Морозиха:] Візьми ж котра курей та поріж за хатою, а тоді вже й скубти!.. (Кроп., І, 1958, 78);

— Ви маєте тепер свої клопоти: кури різати… індики скубати… (Вільде, Сестри.., 1958, 572);

*Образно. — Ми оба не з тих золотих птахів, щоб їх можна скубти (Фр., VII, 1951, 355);

// перен. Діставати, одержувати що-небудь хитрістю, силою і т. ін.; уривати.

◊ Воло́сся ску́бти [на голові́ (на собі́)] — те саме, що Воло́сся рва́ти [на голові́ (на собі́)] ( див. воло́сся).

Принц аж волосся на собі скубе, чому випустив дівчину й не спитав, де живе (Три золоті сл., 1968, 158).

3. Роздираючи, робити пухнастим (вовну і т. ін.).

Старі на печі, вовну скубучи, кихкають (Барв., Опов.., 1902, 103);

— Куди вже вам битись з козаками! Скубти б вам тільки вовну з татарками та пір’я дерти татаркам на перини (Н.-Лев., VII, 1966, 241);

// Смикати вовну і т. ін., виводячи нитку при прядінні.

Сиділа [Мар’яна] недалеко від лежанки й пряла кужіль, з правої.. руки, крутячись, опускався важкий починок, а ліва — скубла й скубла м’яку пряжу (Стельмах, II, 1962, 399);

Кулина мовчки сіла за прядку, скубла волокно, слинила й тягла нитку (Чорн., Визвол. земля, 1959, 234);

Мати скубе мичку; раз по раз попльовує в пучки і.. співає (Кос., Новели, 1962, 20);

// Смикаючи, розбирати на пасма.

Ми заходилися скубти старий канат, мочити його і розмочалювати, готуючи в той же час патички, щоб запихати цю паклю в щілини (Ю. Янов., II, 1958, 69);

// також без додатка. Відокремлювати пухнасті відростки від стрижня пера.

Стара матушка примощувалась під грубою, ставила перед собою решето з пір’ям і скубла (Коцюб., І, 1955, 329);

[Одарка:] Вам тепера тільки казок казати та скубти пір’я — ото ваша уся й робота (Кроп., І, 1958, 102).

4. розм. Необережно або невміло стригти.

Волторник ще випив і почав стригти. Довго він скуб мене. Одщипнув ножицями шматочок вуха (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 11);

Вона посадила Антона до вікна.. і почала стригти й скубти голову, бакенбарди, бороду… (Чорн., Визвол. земля, 1959, 145).