скупо

СКУ́ПО.

Присл. до скупи́й.

Жив він собі тихо, скупо; оженився на такій же скупій, як і сам, панночці, – та й складали добро (Панас Мирний);

Щороку оране поле покривалося лише скупо .. травою, а більше стирчало бур'янами (Н. Кобринська);

Скупо платять за перевіз (Ю. Смолич);

В гори до опришків вісті доходили скупо (Г. Хоткевич);

Ботушканиха годувала скупо (з казки);

Чому так рідко, так скупо обзиваються наші гармати? (В. Козаченко);

Скупо розповідав [Янош] літніми вечорами біля вогнища про свої далекі краї (О. Гончар);

Помітивши до себе увагу, старий скупо посміхнувся (П. Панч);

Крізь вузьке вікно скупо проникало денне світло (С. Чорнобривець).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me