скупо

СКУ́ПО. Присл. до скупи́й.

Жив він собі тихо, скупо; оженився на такій же скупій, як і сам, панночці,— та й складали добро (Мирний, II, 1954, 263);

Щороку оране поле покривалося лише скупо.. травою, а більше стирчало бур’янами (Кобр., Вибр., 1954, 45);

Скупо платять за перевіз (Смолич, І, 1958, 48);

В гори до опришків вісті доходили скупо (Хотк., II, 1966, 237);

Ботушканиха годувала скупо (Казки Буковини.., 1968, 12);

Чому так рідко, так скупо обзиваються наші гармати? (Коз., Гарячі руки, 1960, 140);

Скупо розповідав [Янош] літніми вечорами біля вогнища про свої далекі краї (Гончар, II, 1959, 30);

Помітивши до себе увагу, старий скупо посміхнувся (Панч, Синів.., 1959, 6);

Крізь вузьке вікно скупо проникало денне світло (Чорн., Визвол. земля, 1959, 57).