слухач

СЛУХА́Ч, а́, ч.

1. Той, хто слухає кого-, що-небудь.

Сумної заграє бережно і стиха, Так, що градом ллються сльози в слухача (Я. Щоголів);

Потурайчин був політичний агітатор, поза програму своєї політичної партії нічого більше слухачам не роз'ясняв (Л. Мартович);

Ідеї і образи, закладені в музично-пісенному фольклорі, допомагають композиторові наблизити свій твір до масового слухача (з наук. літ.);

Принцип популярності і доступності спрямований на те, щоб матеріал лекції чи бесіди свідомо засвоювався слухачами (з публіц. літ.);

* Образно. Бокаті барки.., що ткнулися носом у воду, – єдині слухачі у Джузеппе. Та ще хіба море (М. Коцюбинський).

2. У деяких навчальних закладах: той, хто навчається, є студентом навчального закладу.

Молодий Лімбах був слухачем університету (І. Франко);

[Кочерга:] Нас дуже цікавить, хто зостанеться нашими слухачами, а хто назавжди покине стіни вищої школи (І. Микитенко);

Ще до війни в академії його завжди ставили за приклад слухачам командирського факультету (Ю. Бедзик);

Слухачі технікуму сходознавства збираються їхати на мовну практику в Душанбе (Т. Масенко);

// Той, хто підвищує свої знання в гуртках, на курсах, у постійно діючих семінарах і т. ін.; учасник постійно діючого семінару, член гуртка і т. ін.

В Одесі Степан Олійник читав свої сатиричні вірші слухачам обласної школи колгоспних кадрів (з газ.).

(1) Ві́льний слуха́ч – особа, допущена до занять та іспитів у вищому навчальному закладі без зарахування до складу студентів.

В той час я мріяв стати художником, я малював дома і брав приватні уроки малювання, мріючи коли-небудь потрапити в Академію художеств хоч вільним слухачем (О. Довженко);

На підставі свідоцтва гімназії .. мене допустили вільним слухачем в університет (з публіц. літ.).