1. Словник української мови у 20 томах

слухняність

СЛУХНЯ́НІСТЬ, ності, ж.

Властивість за знач. слухня́ний.

[Руфін:] Мені бридка слухняність поневолі, – я ж не рабиню взяв собі за жінку (Леся Українка);

Шахай його поважав за акуратність і слухняність (Ю. Яновський);

Франко найбільш темними сторонами діяльності попівства вважав пропаганду серед народу слухняності, пасивності і непротивленства злу (з наук. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. слухняність — слухня́ність іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. слухняність — [слухн’ан'іс'т'] -нос'т'і, ор. -н'іс'т'у Орфоепічний словник української мови
  3. слухняність — -ності, ж. Властивість за знач. слухняний. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. слухняність — ПОКО́РА (беззаперечна готовність виконувати чужі накази, розпорядження, вимоги і т. ін.), ПОКІ́РНІСТЬ, ПОКІ́РЛИВІСТЬ, ПОСТУ́ПЛИВІСТЬ, ПІДЛЕ́ГЛІСТЬ, СЛУХНЯ́НІСТЬ, ПОСЛУХ, ПОСЛУХА́ННЯ заст.; СМИРЕ́ННЯ, СМИРЕ́ННІСТЬ, РЕЗИҐНА́ЦІЯ книжн., СМИРЕ́НСТВО заст. Словник синонімів української мови
  5. слухняність — Слухня́[х’я́]ність, -ности, -ності Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. слухняність — СЛУХНЯ́НІСТЬ, ності, ж. Властивість за знач. слухня́ний. [Руфін:] Мені бридка слухняність поневолі,— я ж не рабиню взяв собі за жінку (Л. Укр., II, 1951, 342); Шахай його поважав за акуратність і слухняність (Ю. Янов. Словник української мови в 11 томах