слуховий

СЛУХОВИ́Й, а́, е́.

1. Стос. до слуху (у 1 знач.).

Складна робота мовного апарату відбувається, в основному, поза контролем свідомості, рефлекторно, координуючись спеціальними центрами вищої нервової системи, мовним та слуховим, розташованими в корі головного мозку (з навч. літ.);

Звукові коливання повітря приймає барабанна перетинка, яка завдяки цьому набуває коливальних рухів. Одночасно з цим коливаються слухові кісточки середнього вуха (з навч. літ.);

Інтересно, як не раз поет якесь велике зорове або слухове враження розбирає на дрібні дотикові враження і при їх помочі силкується викликати в нашій душі образ зовсім відмінний від тих складників (І. Франко).

2. Який здійснюється за допомогою слуху (у 1 знач.).

Слуховий зв'язок; Слухове спостереження;

// Який утворюється за допомогою слуху.

Як і в Коцюбинського, у Тичини – в ще більш розвиненому вигляді – можна часто спостерігати своєрідне “схрещення” асоціацій різного плану – слухових, зорових, дотикових і інших (з наук. літ.).

3. Признач. для слухання, який дає можливість чути.

На столі лежить термометр, слуховий апарат, вимірювач тиску – все необхідне для лікаря-фізіотерапевта (з газ.).