сльоза

СЛЬОЗА́, и́, ж.

1. тільки мн. Безбарвна прозора солонувата рідина, яку виділяють розміщені в очній ямці залози при деяких фізіологічних або психічних станах (при подразненні, болі або сильних душевних переживаннях і т. ін.).

Сльози ллються;

Сльози виступили;

В очах блищать сльози;

Біда не дуда: як стане дуть, то аж сльози йдуть (прислів'я);

[Одарка:] Згадаю було тебе і гірко-гірко заплачу. От і зараз губи вже й сміються, а сльози ще тремтять на очах (М. Кропивницький);

Сльози, великі, як вранішня роса, іскрились у променях сонця на її довгих віях, а на душі було зараз так радісно, так лагідно і легко (В. Козаченко);

* Образно. Айстри задумані, квіти останнії, осені пізньої сльози багрянії... (В. Сосюра);

Четвертий день іде невпинно дощ. Багато сліз в захмареного неба! (Л. Дмитерко);

* У порівн. Журливо, тихо гомонить вода, – Немов сльозами, краплями спада (Леся Українка);

* Образно. * У порівн. Дві краплинки, ніби сльози, впали з ясена на руку (І. Гончаренко).

2. тільки одн. Одна краплина такої рідини.

Галя піднесла головоньку – у, які ж блискали в очицях дві сльози дужі! (Марко Вовчок);

Чиясь гаряча сльоза впала йому на опечену руку, і була вона для нього найдорожчою нагородою в житті (І. Цюпа);

Я глянув на маму, а вона дивиться на мене такими сумними і водночас ласкавими очима, і раптом сльоза в неї – кап... (І. Багмут);

* Образно. Він іноді тикав себе в підборіддя свічкою, яку тільки на хвильку перед тим погасив і з якої ще котилась гаряча сльоза жовтого воску (І. Микитенко);

// тільки одн., у знач. збірн. Певна кількість такої рідини на протилежність до одної краплини.

Настя обводить очима шкільні стіни. В очах – сльоза. Прощається (С. Васильченко);

Кирило Смолярчук протер очі: вони вранці завжди закисали йому й бралися сльозою, наче запорошені (Г. Косинка);

* Образно. Вересень постеле синь-полотна, Задимиться в дощовій сльозі (А. Малишко);

* У порівн. У снах жінці поскрипують нові кленові двері, на ясних, як сльоза, вікнах сяє поранкове сонце (М. Стельмах).

3. перев. мн. Плач, ридання.

Сльозами горю не поможеш (прислів'я);

Продер я стріху, зліз на землю, і пішов від смерті, пішов, хитаючись од сліз... (В. Сосюра);

Були особливо прикрі безпричинні й незрозумілі мамині сльози (Ю. Смолич);

* Образно. І звуки танків, і пісні, й гармоні сльози голосні в огні зорі вечорової... (В. Сосюра).

4. перев. мн. Горе, страждання.

Гостям сміх, а хазяям сльози (Номис);

До неї горнулись мої всі малятка, сльози свої їй несли, вона ж дарувала їм усміх (Леся Українка);

Він знав, що сльози й радість – це невід'ємні частки людського щастя (Ю. Яновський);

Ми йдем вам відплатить за сльози, кров, за муки, що бідний люд віки тернистим шляхом лив... (В. Сосюра);

* Образно. Не так ще багато літ минуло, як умер Довбуш і народилася його пісня, а от ввібрала вже в себе тисячолітню скорботу народу, сльози гір і осінню печаль осінніх полонин (Г. Хоткевич).

5. перев. мн., перен. Краплини соку, вологи, що виділяються на поверхні чого-небудь.

О, скільки ран було На тім прекраснім тілі! Скільки сліз По стовбурі стрункому [берези] прокотилось (М. Рильський).

Ви́плакати сльо́зи див. випла́кувати;

(1) Гіркі́ (пеку́чі, рясні́ і т. ін.) сльо́зи – болісний, нестримний плач, ридання.

Про Якова вона не змогла згадати без того, щоб пекуча туга не скрутила, мов у пучці, її серця, щоб не порвалися разом з гіркими слізьми ще тяжчі, ще гірші прокльони (Панас Мирний);

Не дивуйте, що думи глибокі Будять речі та сльози пекуч (Леся Українка);

(2) До сліз:

а) дуже, надзвичайно.

– Оселедець! – згадав своє прізвище в класі, – і до сліз боляче стало за батька, бо то через нього так докучали (М. Коцюбинський);

До болю близька, До сліз дорога ця земля під ногами! (І. Нехода);

б) дуже сильний.

Слухачі не видержали, крик нестямний, крик радості до сліз, похоті до забуття .. знявся і ламав своїм гуком оселю вокзалу (Панас Мирний);

Души́тися (дави́тися) слі́зьми́ (сльоза́ми, пла́че́м, від пла́чу́ і т. ін.) див. души́тися;

Захлина́тися / захлину́тися пла́че́м (від пла́чу́, слі́зьми́, сльоза́ми і т. ін.) див. захлина́тися;

Зма́хувати / змахну́ти сльозу́ (сльо́зи, сльози́нку) див. зма́хувати;

(3) З слі́зьми́ (сльоза́ми) [на оча́х (в оча́х)] – плачучи.

Майже з слізьми в очах покидав капітан пороги офіцерського касино [казино] (І. Франко);

Останній раз помолилась [Онися] перед батьківськими образами й з сльозами виїхала з батькового двору (І. Нечуй-Левицький);

Прощайте, гори і вокзали, куди летів наш димний шлях, і ви, дядьки, що проводжали полки з сльозами на очах... (В. Сосюра);

Мати зі сльозами почала розповідати про свого мужа (М. Стельмах);

Зупиня́ти (спиня́ти) / зупини́ти (спини́ти) сльо́зи (рида́ння) див. зупиня́ти;

Кулака́ми сльо́зи утира́ти див. утира́ти¹;

Мішо́к сліз див. мішо́к;

Мо́кре від сліз обли́ччя див. обли́ччя;

Мо́крі від сліз о́чі див. о́ко¹;

Моли́ти сльоза́ми див. моли́ти;

Мо́ре сліз див. мо́ре;

Наверта́ються / наверну́лися сльо́зи [на о́чі] див. наверта́тися;

Повилива́ти сльо́зи див. повилива́ти;

Попусти́ти сльо́зи див. попуска́ти¹;

Проси́ти сльоза́ми (слі́зно) див. проси́ти;

Сльозо́ю пройма́є (пройма́ло і т. ін.) / пройняло́ і т. ін. див. пройма́ти;

Спиня́ти / спини́ти сльо́зи (рида́ння і т. ін.) див. спиня́ти;

Схо́дити слі́зьми́ (сльоза́ми) див. схо́дити;

(4) Ти́хі сльо́зи – плач, при якому не хлипають і сльози спокійно течуть з очей.

З свого віку дитячого поперед усього пам'ятаю нашу хату білу та матусині сльози тихі (Марко Вовчок);

Точи́ти сльо́зи див. точи́ти²;

(5) У сльо́зи – починати плакати.

Ув однім тільки була в них журба: не давав їм бог діточок. Так що ж? Настя, як здума про себе, то зараз у сльози (Г. Квітка-Основ'яненко);

Хова́ти сльозу́ див. хова́ти¹;

Чи́стий, як сльоза́ (скло, кришта́ль і т. ін.) див. чи́стий.

△ (6) Зозу́лині сльо́зи – трав'яниста рослина з гронами дрібних зеленувато-жовтуватих квітів; Юдо́ль печа́лі й сліз див. юдо́ль.

◇ (7) Аж сльоза́ пройме́ кого – хтось зворушений чим-небудь так, що може заплакати.

Є чого послухати, як стануть розказувати .. Нашого братчика, неписьменного, слухаючи, аж сльоза пройме!.. (Г. Квітка-Основ'яненко);

Вганя́ти / вгна́ти (ввігна́ти) в сльо́зи див. вганя́ти¹;

Вида́влювати / ви́давити [з оче́й] сльо́зи (сльозу́) див. вида́влювати;

Вилива́ти / ви́лити сльоза́ми див. вилива́ти;

Вилива́ти / ви́лити сльо́зи (бага́то (рідше бага́цько) сліз) див. вилива́ти;

Вису́шувати / ви́сушити сльо́зи (сльозу́) див. вису́шувати;

Ви́точити сльо́зи з оче́й див. вито́чувати²;

Віділлє́ться сльоза́ми див. відлива́тися;

(8) Віділлю́ться (відізву́ться) сльо́зи кому – хто-небудь буде покараний за заподіяне комусь зло.

[Молодиця:] Бог дасть – подавиться [Храпко] колись!.. Подавиться! Віділлються йому сирітські сльози (Панас Мирний);

Втира́ти сльо́зи (слі́зоньки) див. втира́ти¹;

(9) Гаря́чими сльоза́ми ли́чко ми́ти (д) див. ми́ти;

(10) Горю́чі сльо́зи, нар.-поет. – гіркі сльози.

Зажурився, сердешний, і горючими сльозами вмивається (О. Стороженко);

Дава́ти / да́ти во́лю сльоза́м див. дава́ти;

Дово́дити / довести́ до сліз див. дово́дити;

Загово́рювати сльо́зи див. загово́рювати;

Залиша́ти (рідко зоставля́ти) / зали́ши́ти (рідко зоста́вити) на сльо́зи див. залиша́ти;

Засіва́ти зе́млю слі́зьми́ (сльоза́ми) див. засіва́ти;

За слізьми́ (сльоза́ми, слізонька́ми) [і (й)] сві́ту [бі́лого, Бо́жого] не ба́чити див. ба́чити;

Захо́дитися / зайти́ся пла́че́м (рида́нням, сльоза́ми, від пла́чу, від рида́ння, від сліз і т. ін.) див. захо́дитися²;

Згля́нутися (ува́жити) на сльо́зи див. згля́нутися;

[І] кото́ві на сльо́зи нема́ (нема́є, не ви́стачить і т. ін.) див. нема́;

[І] сміх і го́ре (гріх, сльо́зи, ли́хо і т. ін.) див. сміх;

Ки́дає / ки́нуло в сльо́зи (сльозу́) див. ки́дати;

Ки́датися / ки́нутися в сльо́зи див. ки́датися;

(11) Кипля́ть сльо́зи в (на) оча́х перев. чиїх. – хто-небудь готовий заплакати, близький до плачу.

Закричала вона, стиснувши руки в кулачки і кусаючи губи. В очах її кипіли сльози (Григорій Тютюнник);

Ковта́ти (глита́ти) сльо́зи (слі́зоньки) див. ковта́ти;

(12) Ко́тяться / покоти́лися дрібні́ (рясні́, пеку́чі і т. ін.) сльо́зи [гра́дом] у кого, кому і без дод. – хто-небудь невтішно, не зупиняючись, плаче від чогось (горя, неприємностей і т. ін.).

Рясні сльози градом котяться по дівочих щоках (О. Гончар);

А старий Сиваш .. не помічав за великим смутком, що пекучі сльози котилися йому (Б. Грінченко);

Маляренкова .. стояла поруч вузлуватого парубка така бліда, як з крейди вимурувана. Тільки з тернових очей котилися їй сльози – дрібні-дрібні, як маленькі краплини роси (Г. Косинка);

(13) Крізь сльо́зи, перев. зі сл. промовля́ти, смія́тися і т. ін. – плачучи.

– А ти в мене не регочи, Федоре, я знаю, що ти крізь сльози регочеш. І ти, Горпино... А ти, – повернулася вона до Христі, – твоє ще тільки заснувалося (Панас Мирний);

Крикнув осавула й ударив Нимидору нагайкою по спині. – В мене родилась дитина. Це ж сьогодні тільки третій день, – ледве промовила крізь сльози (І. Нечуй-Левицький);

– Іваночку, то зовсім інше, – посміхнулась Уляна крізь сльози. – То війна, а це життя (О. Довженко);

(14) Крокоди́лові сльо́зи – те саме, що Крокоди́лячі сльо́зи (див. сльоза́).

– Не дивись на його [нього], .. не вважай на ці крокодилові сльози (Л. Яновська);

(15) Крокоди́лячі сльо́зи – удаване, нещире співчуття хитрої, підступної людини.

Досі його й не чути було, і стріляв мовчки, і рубав мовчки, а тут раптом заговорив, заплакав над Ганною крокодилячими слізьми (О. Гончар);

Ли́ти (вилива́ти, пролива́ти) / ви́лити (проли́ти) [дрібні́] сльо́зи див. ли́ти;

Ли́ти крокоди́лячі сльо́зи див. ли́ти;

(16) Ми́тися сльозо́ю (д) див. облива́тися;

Наковта́тися сліз див. наковта́тися;

Налива́тися / нали́тися слізьми́ (сльоза́ми, сльозо́ю) див. налива́тися;

Насиса́тися / насса́тися кро́ві (по́ту, сліз) див. насиса́тися;

(17) Ні одна́ сльоза́ не покропи́ла кого, чого – ніхто не заплакав за кимсь, чимсь.

Скинули Марину на візок, і ніхто не знає, де її могила; ні одна сльоза не покропила її (І. Нечуй-Левицький);

(18) Облива́ти рясни́ми слізьми́ лице́ (д) див. облива́ти;

Облива́тися (умива́тися, залива́тися, рідше обсипа́тися і т. ін.) / обли́тися (уми́тися, зали́тися, рідше обси́патися і т. ін.) [гірки́ми (гаря́чими, бу́йними і т. ін.)] слізьми́ (сльоза́ми, сльозо́ю) див. облива́тися;

Обсуши́ти (осуши́ти, обте́рти і т. ін.) [гіркі́ (гаря́чі)] сльо́зи (рідше о́чі) див. обсу́шувати;

О́чі зайшли́ (закипі́ли) слі́зьми́ (сльоза́ми) див. о́ко¹;

О́чі не висиха́ють (не просиха́ють) [від сліз] див. о́ко¹;

О́чі сльоза́ми (слі́зьми́) схо́дять див. о́ко¹;

О́чі тума́няться слі́зьми́ (сльоза́ми) див. о́ко¹;

(19) Палкі́ (палю́чі) сльо́зи – сльози, викликані дуже сильними переживаннями.

П'яними руками пригортає [Чіпка] до п'яного серця свою Галю, не примічаючи палких сліз на її очах та смутку на змарнілому личку... (Панас Мирний);

По війні ти на звалищах міста лишився один І палкі твої сльози точили холодне каміння (Леся Українка);

Що робити Меласі? .. Нема порятунку! Братик Михайло коханий! Як тебе рятувати?.. І .. сльози палючі капали на його від жаху та від трусу (Марко Вовчок);

Розливалася стара Явдоха гіркими та палючими слізьми (Панас Мирний);

Пи́ти сльо́зи див. пи́ти;

Пла́кати (рида́ти) / запла́кати (зарида́ти) гірки́ми (дрібни́ми, крива́вими і т. ін.) слізьми́ [сльоза́ми (слі́зьми́)] <�Слі́зно пла́кати (рида́ти)> див. пла́кати;

Покропи́ти кро́в'ю (по́том, слізьми́ і т. ін.) див. покропи́ти;

Полива́ти (облива́ти, рідко обмива́ти) / поли́ти (обли́ти, рідко обми́ти) [гірки́ми (гаря́чими, рясни́ми)] слізьми́ (сльоза́ми, сльозо́ю і т. ін.) див. полива́ти;

Полива́тися слізьми́ (сльоза́ми) див. полива́тися;

Поли́тий (обли́тий) [гірки́ми (гаря́чими, рясни́ми)] слі́зьми́ (сльоза́ми) див. поли́тий;

Пробира́ти / пробра́ти [аж] до сліз див. пробира́ти;

Проби́ти сльозо́ю див. пробива́ти;

Пройма́ти сльозо́ю див. пройма́ти;

Пророни́ти сльозу́ див. пророни́ти;

Пуска́ти / пусти́ти сльозу́ (слі́зку, слі́зки і т. ін.) з оче́й див. пуска́ти;

Пуска́ти / пусти́ти сльозу́ (сльо́зи) див. пуска́ти;

Розлива́ти / розли́ти мо́ре (рі́ки) сліз див. розлива́ти;

Розлива́ти / розли́ти сльо́зи див. розлива́ти;

(20) Розлива́ти сльо́зи (д) див. ли́ти;

Розпіка́ти / розпекти́ до сліз див. розпіка́ти;

Рони́ти (роня́ти) [дрібні́] сльо́зи (сльозу́) див. рони́ти;

Слі́зьми́ зли́тися див. злива́тися;

Сльоза́ми (слі́зьми́, слі́зно) моли́ти див. моли́ти;

(21) Сльоза́ сльозу́ побива́є – сльоза за сльозою котиться, ллється.

Плаче ж то [Катря] так, – сльоза сльозу побиває (Марко Вовчок);

(22) Сльо́зи в го́рлі застря́ли кому – хто-небудь хотів би, але не може заплакати.

А коли впізнала [мати сина] – впала на груди, дивилась і надивитись не могла, плакала б, так сльози в голі застрягли [застряли] (Ю. Збанацький);

(23) Сльо́зи гра́дом ллють з оче́й (д) див. ли́ти;

(24) Сльо́зи ду́шать (да́влять) / удави́ли кого – хто-небудь ледь стримується від сильного плачу, приглушує плач.

Стара не змогла довго сидіти у їх [Йосипа і Параски] — сльози давили її, непривітність невістки гнала з хати (Панас Мирний);

Софія Леонівна важко зітхнула. Сльози душили її, але вона не заплакала, бо була не здатна плакати й ніколи не плакала (І. Нечуй-Левицький);

Враз Харитя почула, що сльози душать її (М. Коцюбинський);

Удавили сльози Оленку, не знає, що вже й робити (А. Тесленко);

(25) Сльо́зи закипі́ли (закрути́лися) / закипа́ють на (в) оча́х (в о́ці, рідко на ві́ях) на чиїх, у кого, кому і без дод. – хто-небудь почав плакати.

На її по-дівочому густих віях закипіли сльози (М. Стельмах);

На густих Дашиних віях закипіли горючі сльози (С. Журахович);

Старі козаки стояли нерухомо, і сльози закипали їм на старечих очах (О. Довженко);

Матері, однак, не раз закрутилися сльози в очах, коли вона дивилася на поблідле лице дочки (Н. Кобринська);

Гнат узяв сина на руки .. сльоза закрутилась йому в оці та гарячою краплею впала на лице дитини (М. Коцюбинський);

(26) Сльо́зи кру́тяться (сльоза́ кру́титься) в оча́х у кого – хтось близький до плачу.

Лице моє жалібно кривиться і в очах крутиться гірка сльоза... (М. Коцюбинський);

(27) Сльо́зи пройма́ють (пройма́ли і т. ін.) / пройня́ли і т. ін. кого – хтось плаче від сильних переживань, почуттів.

Гіркі сльози проймали мене (Панас Мирний);

Семен Іванович, хоч і того сльози пройняли, та усе-таки не такий смутний (Г. Квітка-Основ'яненко);

(28) Сльо́зи пролили́ся чиї – хто-небудь заплакав.

Я в хаті мучився колись, Мої там сльози пролились, Найперші сльози (Т. Шевченко);

Мати тут, молодого, колись Василя Чумака проводжала, її сльози рясні пролились – за улюбленим сином ридала (І. Гончаренко);

(29) Сльо́зи скипі́лися у кого і без дод. – хто-небудь уже втратив здатність плакати від горя, болю і т. ін.

Вона не плакала, бо скипілися сльози (Панас Мирний);

(30) Сльо́зи (слі́зоньки) залива́ють / залили́ о́чі у кого і без дод. – хто-небудь дуже плаче, ридає.

Сльози очі заливають, Що й на світ не гляну... (П. Чубинський);

Від тяжкого горя її [дівчини] та недолі Щеміло в нас серце не раз; Як горох ряснії, слізоньки дрібнії Заливали очі у нас (Панас Мирний);

(31) Сльо́зи течу́ть річка́ми у кого і без дод. – хтось невтішно плаче.

– Сльози текли річками з-під її рук і сипались дощем на білу сорочку, на намисто, на керсет (І. Нечуй-Левицький);

Сміх крізь сльо́зи див. сміх;

Смія́тися сльоза́ми див. смія́тися;

Тонки́й на сльо́зи див. тонки́й;

(32) Тремтя́ть сльо́зи на оча́х у кого – хто-небудь готовий заплакати.

Дівчинка не хоче плакати, та вже сльози тремтять у неї на очах (з газ.);

Удави́ли сльо́зи див. удави́ти¹;

Уда́ритися в сльо́зи див. ударя́тися;

Умива́ти / уми́ти слі́зьми́ (сльоза́ми) див. умива́ти;

(33) У сльоза́х:

а) заплаканий.

В сльозах ніхто не бачить, а як пісні співаю, – так чують (прислів'я);

б) бідуючи, в нестатках, злиднях.

На кару Сироти остались. В сльозах росли, та й виросли (Т. Шевченко);

(34) Як сльоза́, зі сл. чи́стий.:

а) дуже, надзвичайно.

Проміння од свічок пронизувало пляшку з обох боків, вигравало в жовтій, чистій, як сльоза, горілці (І. Нечуй-Левицький);

б) істинний, справжній.

Левко щасливо засміявся: – Не верзу, а чисту, як сльоза, правду кажу, не комусь, а тобі приніс її (М. Стельмах);

в) який не мав статевих зносин; незайманий, цнотливий.

– На веранді сидить стара діва й плаче. – “Чого плачете?” – Тоді вона скаржиться, що вона, мовляв, до сорока літ була чиста, мов сльоза, а тепер її спокусив курортний лікар (М. Хвильовий);

(35) Як у кота́ сліз – дуже мало.