слідити

СЛІДИ́ТИ¹, сліджу́, слі́диш, недок.

1. за ким – чим, заст., кого, що. Іти слідом за ким-небудь.

За нею ходив гречний молодець, Слідив – прослідив аж до світлоньки (П. Чубинський);

// заст., кого, що. Переслідувати кого-, що-небудь, намагаючись наздогнати, захопити.

Латинці до лісу слідили Одважних наших розбишак (І. Котляревський);

Підскочить хвиля та й лягає; Судно погоня не слідить (з переказу).

2. за ким – чим, заст., кого, що і з підрядним реченням, розм. Те саме, що слідкува́ти 3.

Хіба, може, тільки Петро як-небудь підуздрів [підгледів] їх, бо пильно слідив за Оксаною (Г. Квітка-Основ'яненко);

Йосип назирці слідив, куди вона піде, Параска сховалася у ратієвському садку і, скілько не ждав він її, що вийде – не виходила (Панас Мирний);

Ще ж така й мала була, а бувало як і за Катрею слідити вже стали, розкаже [Давид] Зіньці, що передати, де піджидає, і гайне дівчина (А. Головко);

Що станеться тоді, Як несподівано він стрінеться Судді Чи Телімені? Що, як хто його вже слідить? (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича).

3. за ким – чим, заст., кого, що, із спол. як, що, часто зі сл. очима, розм. Те саме, що слідкува́ти 1.

Слідячи пильно за всіма.., звернула вона увагу на двох [чоловіків] (І. Франко);

Громада не зводила очей із Стрибога та й слідила цікаво й терпеливо, що він зробить (Л. Мартович);

Вона усміхалась, вона жартувала, Я ж тільки очима за нею слідив (М. Вороний);

Максим тривожними очима слідив зріст води (І. Франко).

4. кого і без дод., заст. Шукаючи, нападати на слід (перев. звіра).

Старий староста і каже: – Ми собі ловці, удалії молодці .. Їздили, слідили і нічого не полу-чили (Г. Квітка-Основ'яненко).

СЛІДИ́ТИ², сліджу́, слі́диш, недок.

Залишати брудні сліди на чому-небудь.

Бородатий швейцар націлився на Гайсина шваброю. – Так це ти тут слідиш, голубчику? (П. Панч).