1. Словник української мови у 20 томах

смерд

СМЕРД, а, ч.

1. У стародавній Русі – селянин який входив у селянську общину і сплачував данину феодалові.

У складі челяді вотчинного господарства основною робочою силою були не раби, а частина вільних общинників, що попала у феодальну залежність, – смерди (з навч. літ.);

– Час тепер не вільний! Як же можна смерда з конем Од ріллі узяти? Тепер весна: смерду в полі Саме час орати (М. Костомаров).

2. перен., заст., зневажл. Про людину незнатного походження.

Там крик [багатіїв]: – Ви хами, смерди! .. Бунтарська проклята голота!.. (В. Сосюра).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. смерд — смерд іменник чоловічого роду, істота у стародавній Русі — залежний селянин; людина незнатного походження — зневажл. іст., арх. Орфографічний словник української мови
  2. смерд — див. бідний Словник синонімів Вусика
  3. смерд — -а, ч. 1》 У давній Русі – селянин, який належав до селянської громади і сплачував данину феодалові. 2》 перен., заст., зневажл. Про людину незнатного походження. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. смерд — Селянин, селюк, (вона) селянка, селяночка, селючка, (воно) селюча, селючатко, (вони) селянство Словник чужослів Павло Штепа
  5. смерд — А, ч. 1. У стародавній Русі — селянин, який входив у селянську общину і сплачував данину феодалові. 2. перен., заст., іст., зневажл. Про людину незнатного походження. ...і не корися, гордий смерде, ні, смерті власній не корись і тільки серцем не гнівись не прогніви самої долі... (П-2:176). Словник поетичної мови Василя Стуса
  6. смерд — СМЕРД, а, ч. 1. У стародавній Русі — селянин який входив у селянську общину і сплачував данину феодалові. У складі челяді вотчинного господарства основною робочою силою були не раби, а частина вільних общинників, що попала у феодальну залежність... Словник української мови в 11 томах