смерд

СМЕРД, а, ч.

1. У стародавній Русі — селянин який входив у селянську общину і сплачував данину феодалові.

У складі челяді вотчинного господарства основною робочою силою були не раби, а частина вільних общинників, що попала у феодальну залежність,— смерди (Нар. стар. іст. УРСР, 1957, 386);

— Час тепер не вільний! Як же можна смерда з конем Од ріллі узяти? Тепер весна: смерду в полі Саме час орати (Кост., І, 1967, 95).

2. перен., заст., зневажл. Про людину незнатного походження.

Там крик [багатіїв]: — Ви хами, смерди!.. Бунтарська проклята голота!.. (Сос., І, 1957, 471).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. смерд — див. бідний Словник синонімів Вусика
  2. смерд — СМЕРД, а, ч. 1. У стародавній Русі – селянин який входив у селянську общину і сплачував данину феодалові. У складі челяді вотчинного господарства основною робочою силою були не раби, а частина вільних общинників, що попала у феодальну залежність... Словник української мови у 20 томах
  3. смерд — Селянин, селюк, (вона) селянка, селяночка, селючка, (воно) селюча, селючатко, (вони) селянство Словник чужослів Павло Штепа
  4. смерд — смерд іменник чоловічого роду, істота у стародавній Русі — залежний селянин; людина незнатного походження — зневажл. іст., арх. Орфографічний словник української мови
  5. смерд — А, ч. 1. У стародавній Русі — селянин, який входив у селянську общину і сплачував данину феодалові. 2. перен., заст., іст., зневажл. Про людину незнатного походження. ...і не корися, гордий смерде, ні, смерті власній не корись і тільки серцем не гнівись не прогніви самої долі... (П-2:176). Словник поетичної мови Василя Стуса
  6. смерд — -а, ч. 1》 У давній Русі – селянин, який належав до селянської громади і сплачував данину феодалові. 2》 перен., заст., зневажл. Про людину незнатного походження. Великий тлумачний словник сучасної мови