1. Словник української мови у 20 томах

смерека

СМЕРЕ́КА, и, ж.

Багаторічне вічнозелене хвойне дерево з конусоподібною кроною; ялина звичайна.

Смереки гомонять високі (Леся Українка);

Тут, на верховині, красувалися смереки з їх могутніми кронами (С. Журахович);

* У порівн. Де ж ти, моя далека? Немов зажурена смерека, Стоїш .. сама (П. Воронько);

// Деревина цього дерева.

Будівельним матеріалом на Бойківщині була ялина і смерека (з наук. літ.);

// збірн. Зарослі цього дерева.

Над головою нависають гірські кряжі, вкриті буком і смерекою (В. Кучер).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. смерека — Пихта [II] — піхта [VI] смерека (21, 441) – “хвойне дерево Карпат”; [ІЦ-2006] Словник з творів Івана Франка
  2. смерека — смере́ка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  3. смерека — [смеирека] -кие, д. і м. -ец'і Орфоепічний словник української мови
  4. смерека — -и, ж. Багаторічне вічнозелене хвойне дерево з конусоподібною кроною; ялина європейська. || Деревина цього дерева. || збірн. Зарослі цього дерева. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. смерека — Смере́ка, -ки, -ці; -ре́ки, -ре́к Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. смерека — СМЕРЕ́КА, и, ж. (Picea abies L.). Багаторічне вічнозелене хвойне дерево з конусоподібною кроною; ялина звичайна. Смереки гомонять високі (Л. Укр., І, 1951, 201); Тут, на верховині, красувалися смереки з їх могутніми кронами (Жур., Вечір.. Словник української мови в 11 томах