смуток

СМУ́ТОК, тку, ч.

1. Невеселий, важкий настрій, викликаний горем, невдачею і т. ін.; сум, журба.

Лиха та радість, по котрій смуток наступає (прислів'я);

Смуток молодої звернув увагу всіх гостей (І. Нечуй-Левицький);

Жалко кидати тих змалечку виплеканих воликів, тих вірних товаришів у дорозі, що так розуміють смуток і радощі хазяїнові... (М. Коцюбинський);

Коли ж тобі доля засяє І смуток мене обів'є, – Нам щось, може, знов нагадає Про щастя – твоє і моє (М. Рильський);

* Образно. Напоєні смутком, лежали навкруги простори... (І. Цюпа);

// у знач. виг. Уживається для вираження суму, журби.

– Смутку мій, де б мені вас переночувати? .. Чи не знає Савка? Підемо до Савки, в нього добряча хазяйка (М. Коцюбинський);

– Ой смутку мій, що з тобою, дитино?! – мов крильми, майнула білими в квітах рукавами чорнява молодиця .. і злякано запитала в Люби: – Ви в ополонку вскочили? (М. Стельмах).

2. Сумний, зажурений вираз (очей, обличчя і т. ін.).

Сидить [жінка] над книжкою, але не читає, .. на змарнілому обличчі смуток (Леся Українка);

Ми вдвох ішли й не говорили, Ти вся засніжена була, Сніжинки грали і зоріли Над смутком тихого чола (М. Рильський).

Завдава́ти / завда́ти сму́тку див. завдава́ти;

На [превели́кий] жаль (рідко сму́ток) див. жаль¹;

Пересумува́ти сум (сму́ток і т. ін.) див. пересумува́ти.

◇ Душа́ огорта́ється (пройма́ється) / огорну́лася (пройняла́ся) жа́лем (ту́гою, сму́тком і т. ін.) див. душа́;

Набра́тися сму́тку див. набира́тися;

Наво́дити (наганя́ти, навіва́ти, наві́ювати і т. ін.) / навести́ (нагна́ти, наві́яти і т. ін.) сму́ток див. наво́дити;

Обгорта́ти (огорта́ти) / обгорну́ти (огорну́ти) ду́шу (се́рце) ту́гою (сму́тком, су́мом і т. ін.) див. обгорта́ти;

Приво́дити / привести́ у сму́ток див. приво́дити;

(1) Сму́ток нахо́дить (наляга́є і т. ін.) / найшо́в (налі́г і т. ін.) на кого – що – хтось стає сумним, засмучується.

Звісно, чоловік і в щасті, то часом смуток обіймає (Марко Вовчок);

Голова ваша похилилася, смуток облягає душу, нерадісні думки почали за серце щипати (Панас Мирний);

Тимко .. проводжає даленіючі косинці журавлів, і тихий смуток облягав його серце (Григорій Тютюнник);

Смуток все більше охоплював Данька (О. Гончар);

(2) Сму́ток обійма́є (обляга́є, охо́плює і т. ін.) / обійня́в (облі́г, охопи́в і т. ін.) <�Сму́ток упа́в на що> <�Сму́ток схова́вся в чому> – ставати сумним, засмучуватися (про очі, душу тощо).

Лице [дідове] стало аж чорне, очі повилися смутком, тугою... (Панас Мирний);

Впав смуток .. на материні очі (І. Нечуй-Левицький);

В її глибоких і задумливих очах сховався смуток самотності (О. Десняк);

(3) У сму́тку – огорнений сумом.

Прийшла до нас Маруся. Сидимо усі тихо собі у смутку (Марко Вовчок).