совати

СО́ВАТИ, аю, аєш, недок.

1. кого – що. Рухаючи щось, поміщати його куди-небудь.

Щоб приховати його [нервовий дрож], князь совав руки в кишені халата (С. Добровольський);

Пеліканка [самка пелікана] тим часом витягла з своєї торбинки малесеньких рибок і совала їх в розкриті дзьоби своїх пташенят (З. Тулуб);

// Давати щось кому-небудь поспішно, недбало чи потай.

Бачить [Явдоха], що салдат [солдат] і не дивиться на неї, та й стала йому совати бублики в руку (Г. Квітка-Основ'яненко);

Не вірили [в'язні], що Іван каже правду. А він уже совав до простягнених рук шматочки хліба та цибулі (Ю. Збанацький).

2. що, розм. Направляти щось куди-небудь поштовхом, різким рухом.

Кулаки його [Шестірного] заходили над чорним Жуковим обличчям; совав він їх і під ніс йому, і в зуби (Панас Мирний).

3. що, чим і без дод. Переміщувати що-небудь, рухаючи по якійсь поверхні вперед, назад і вперед, у різні боки.

Василина мовчала й з злістю совала стільцями по помості (І. Нечуй-Левицький);

Освітлювачі совають по долівці апаратуру .. Скоро почнеться знімання (Ю. Яновський);

Якийсь час вони торгувалися, соваючи одна до одної кошик (С. Чорнобривець).

◇ (1) Ле́две (наси́лу) нога́ми (но́ги) со́вати (воруши́ти, волокти́ і т. ін.):

а) дуже повільно йти.

Балабуха, ледве соваючи ногами, посунув до хати (І. Нечуй-Левицький);

[Отаман (ідучи):] Охо-хо-хо! Ну й життя отаманське! Всі вийшли. Натомився, ледве ноги волочу (І. Карпенко-Карий);

Попереду повагом виступали телята, а позаду ледве ноги волік Василь (Панас Мирний);

Ледве тягнучи ноги, йшла Олена селом, і в пам'яті поза її волею фіксувалися різні деталі (В. Чемерис);

б) бути надзвичайно слабим, кволим від утоми, хвороби, старості і т. ін.

Горіли городи, зникали цілі села. Хоч хто й живий зоставсь, то ледве совав ноги... (Леся Українка);

Ледве ворушачи ногами, вона зосередилась на якійсь роботі. Що саме вона робила, Марко не бачив, а тільки відчував (М. Трублаїні);

(2) Со́вати дрючки́ в коле́са (д) див. вставля́ти¹;

(3) Со́вати (ти́кати, пха́ти і т. ін.) / ткну́ти [свого́] но́са куди, у що – самочинно втручатися в що-небудь (перев. у чужі справи).

З сили-силенної порад і настанов [матері] Валентинові запам'яталася одна, мабуть, найголовніша; не совати носа куди не слід (О. Ільченко);

Со́вати но́са до на́шого про́са -.

Потім, серденько, – зупинив дружину вчитель, – немає потреби Івану Семеновичу совати носа до нашого проса (Ю. Яновський).