сокіл

СО́КІЛ¹, кола, ч.

1. Хижий птах родини соколових з міцним гачкуватим дзьобом, кривими кігтями і довгими гострими крильми, що ширяє при польоті.

І сокіл вище сонця не літає (прислів'я);

Чи винна ж голубка, що голуба любить? Чи винен той голуб, що сокіл убив? (Т. Шевченко);

Нагорі вона [вежа] вся обмережана візерунчастими гратами: там нібито тримали соколів, навчених для ханського полювання (О. Гончар);

* У порівн. Найчастіше припливав молодий козак Семен, уродливий парубок, хисткий, як очеретина, смілий, як сокіл (Марко Вовчок);

[Гість 8:] Бачте – соколом прилинув [Іван] (О. Олесь).

2. перен., уроч. Про льотчиків бойових машин переважно в часи війни.

Був син льотчик .. Скільки їх, соколів, ціле літо шугає під самим небом, і навіть взимку чуєш їхній гуркіт десь за хмарами..! (О. Гончар).

3. поет. Юнак або чоловік, який відзначається красою, сміливістю, молодецтвом.

Постаріли обоє, згорбилися. Не старіє тілько радість у їх серці: батько радіє своїм сином; мати не надивиться на свого сокола (Панас Мирний);

// розм. Ласкаве називання юнака чи чоловіка (перев. при звертанні).

А Оксана, як голубка, Воркує, цілує. То заплаче, то зомліє, Головоньку схилить: “Серце моє, доле моя! Соколе мій милий! ..” (Т. Шевченко);

Стара заплакала й каже: – Ніхто вже не стрічатиме тебе, мій соколе ясний, окро́м [крім] мене, старої! (Марко Вовчок);

Сини мої, мої соколи, не розлюблю я вас ніяк! (В. Сосюра).

4. тільки мн. Рід хижих птахів сімейства соколових, кречет, балабан та ін.

(1) Я́сни́й со́кіл, поет – ласкаве, привітне, приязне звертання до чоловіка.

Діти мої! – прощається Іван, – прощайте, соколи мої ясні. Шануйте матір (Марко Вовчок);

– Ой, не пущу, не пущу ж я тебе, голубчику мій милий, соколе мій ясний!.. (Г. Хоткевич).

◇ (2) Як (мов, ні́би і т. ін.) підстре́лений со́кіл (птах), зі сл. впа́сти. – не володіючи собою, безсило, важко, опуститися на що-небудь.

Неридаймоямати .. з несамовитою силою вдарив кулаком у стовбур осики. Ноги підігнулись, і він не сів, а впав на траву, мов підстрелений сокіл (М. Лазорський).

СО́КІЛ², кола, ч., спец.

Інструмент штукатура у вигляді дерев'яного чи алюмінієвого щитка з ручкою посередині, який використовують для нанесення і розгладжування розчину.