солоно
СО́ЛОНО.
1. Присл. до соло́ний 1, 3, 4, 6.
– Солоно їдять [селяни], видно, що п'ється, – пожвавівши, пожартував дід (О. Гончар);
До смерку не спинялися [чумаки] від рання, Щоб зимувать в степу не довелось. Солона юшка, аж гірка тараня, Ще й піт солоний. Солоно жилось (П. Дорошко).
2. у знач. присудк. сл. Про відчуття солоного смаку.
Сонце стоїть десь над головою. Піт заливає очі, і солоно стає на сухих губах (О. Гончар).
3. у знач. присудк. сл. Тяжко, скрутно.
Ми, ганяючись за достатком, почотом [шаною] та славою, так часом бавимось з людьми, що від наших забавок буває їм дуже солоно!.. (Панас Мирний).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- солоно — со́лоно прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- солоно — 1》 Присл. до солоний 1), 3), 4), 6). 2》 у знач. присудк. сл. Про відчуття солоного смаку. 3》 у знач. присудк. сл. Тяжко, скрутно. Солоно приходитися кому — тяжко комусь, хтось зазнає тяжкої праці, труднощів, горя, неприємностей тощо. Великий тлумачний словник сучасної мови
- солоно — со́лоно прихо́диться / прийшло́ся кому, безос. Хтось перебуває у важких умовах, у скрутному становищі; нелегко комусь. У Галичині років з п’ятсот тому назад .. солоно приходилось руському народові, котрий звали вони (князі та бояри) смердами (М. Фразеологічний словник української мови
- солоно — СО́ЛОНО. 1. Присл. до соло́ний 1, 3, 4, 6. — Солоно їдять [селяни], видно, що п’ється, — пожвавівши, пожартував дід (Гончар, Таврія, 1952, 40); До смерку не спинялися [чумаки] від рання, Щоб зимувать в степу не довелось. Словник української мови в 11 томах
- солоно — Солоно нар. Солоно. Без соли солоно, без круп густо. Ном. № 10074. Словник української мови Грінченка