сонорний
СОНО́РНИЙ, а, е.
Приголосний звук при творенні якого голос переважає над шумом.
Артикуляція деяких сонорних приголосних в українській літературній мові має певні особливості (з навч. літ.);
// у знач. ім. соно́рні, них, мн. Приголосні звуки, при творенні яких голос переважає над шумом.
Сонорним властиві ознаки як голосних, так і приголосних (з наук. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- сонорний — соно́рний прикметник Орфографічний словник української мови
- сонорний — -а, -е. Дзвінкий, голосний, гучний; такий, що дає сильний звук при перкусії. || При творенні якого голос переважає над шумом (про приголосний звук). || у знач. ім. сонорні, -них, мн. Приголосні звуки, при творенні яких голос переважає над шумом. Великий тлумачний словник сучасної мови
- сонорний — див. сонатичний Словник чужослів Павло Штепа
- сонорний — соно́рний (від лат. sonorus – дзвінкий) приголосний звук, під час утворення якого голос переважає над шумом. Словник іншомовних слів Мельничука
- сонорний — СОНО́РНИЙ, а, е. При творенні якого голос переважає над шумом (про приголосний звук). Сонорні звуки— приголосні звуки, у творенні яких голос (музикальний тон) переважає над шумом (Сл. лінгв. терм., 1957, 175); // у знач. ім. соно́рні, них, мн. Словник української мови в 11 томах