спадщина

СПА́ДЩИНА, и, ж.

1. юр. Майно і т. ін., що переходить після смерті його власника до іншої особи.

Коли молодому Захарії минуло вісімнадцять літ, він захотів обняти [забрати] своє добро .. і попросив Сергія, щоб віддав йому батьківську спадщину (І. Франко);

– Коли хтось помре, так обертає [староста] спадщину на свою користь при живих спадкоємцях (З. Тулуб);

// рідко. Окрема річ з такого майна.

[Чирва:] Ні, ні, не збивайте мене, одріз [обріз] добра зброя, а моя рушниця – ще краща. Ось вона, моя сестриця й порадниця. Дідівська спадщина... (І. Микитенко);

// розм. Те, що залишилося від попередника.

– Дарвіна [твори] ви, отче Вікентію, купляли чи, так би мовити, спадщина? .. – Привіз із собою, – кисло відповідає молодий панотець (М. Стельмах).

2. Явища духовного життя, культури, науки, побуту і т. ін., що залишилися від попередніх поколінь, від попередників.

Коли нещастям, горем битий Не засклепивсь, не знидів я, А встав, щоби братам служити, То все те – спадщина твоя (І. Франко);

Упродовж кількох місяців у процесі укладання бібліографії Миколи Олексійовича Куліша довелося оглянути його друковану літературну спадщину (із журн.);

Костомаров залишив величезну за обсягом наукову спадщину (з навч. літ.);

Ідейна спадщина;

Культурна спадщина сарматів;

Політична спадчина;

Епістолярна спадщина письменника;

// Наслідки, перев. негативні, чийогось панування, чиєїсь діяльності, якогось процесу і т. ін.

Звичайно, партійно-номенклатурне правління – це та спадщина від якої треба відмовлятися (з наук. літ.);

У двадцятому році тиф його не минув. Після тифу спадщина: закостенів хребет. Це важка хвороба (М. Трублаїні);

Ганебна спадщина.

3. рідко. Те саме, що спадко́вість 1.