спека

СПЕ́КА, и, ж.

1. Гаряче, дуже нагріте сонцем повітря.

На грядках маки червоні Схнуть і хиляться від спеки (Я. Щоголів);

Хто сидів під возом, хто під горницями, кожен ховався од душної спеки, що несамовито пекла-палила (Панас Мирний);

Спека стоїть нестерпна. Вся долина під кручею по самі вінця мов налита прозорим, розтопленим склом (О. Гончар);

// Висока температура повітря, нагрітого вогнем, розжареного піччю і т. ін.

Біля Наумишиної хати – содом. Вогонь обхопив стодолу, стіжки, перекинувся на хату. На подвір'ї спека, як у пеклі (М. Коцюбинський);

Зупинився [лікар] коло мартенівської печі, спека його вдарила із засипних вікон (Ю. Яновський);

Нарешті, шахта, штреки, штреки.., зима вгорі, в забої спека... (В. Сосюра);

Там [за грубою] страшенна спека, тісно, закапелок зовсім темний (І. Микитенко).

2. Гаряча літня пора; жара.

Вже стояла літня спека. Ломицький та Маруся довгенько ходили по садочку, але ходити було важко: духота втомлювала нерви (І. Нечуй-Левицький);

У пас тепер спека надзвичайна, надто для Полісся (Леся Українка);

Високі скирти. Серпень. Спека. Усе так звично: синь ріки... (І. Муратов).

3. чого, перен. Про надзвичайне напруження в чому-небудь, розпал чого-небудь.

Його сповила солодка втома, як у людини, що встала з смертельного ложа, і впало десь у безодню все, чим досі жив: спека роботи, вогонь небезпеки, чад крові і боротьби... (М. Коцюбинський);

Невже він, Сагайда, тільки тимчасово вибрів із тієї темної спеки війни й опинився поза гуркотом, поза димом та кров'ю серед цих садків? (О. Гончар).

(1) На спе́ку – туди, де дуже припікає сонце.

[Стеха (одна):] Завтра знов за тяжку працю: на гаряче сонце, на спеку, спину гнути, ніженьки томити (М. Кропивницький);

(2) На спе́ці – там, де дуже припікає сонце; коли дуже припікає сонце.

Високі гори довкола, покриті чорним смерековим лісом, немов дрімали на спеці, дихаючи гарячим смоляним запахом (І. Франко);

На спеці луг не зацвіте, Коли не бризне дощик літом (П. Грабовський);

(3) Спе́ка спада́є / спа́ла – стає (стало) прохолодніше.

Згасає сонце за горою. Спадає спека (Микола Чернявський);

В алеях було душно, хоч властиве спека вже спала, бо сонце схилялось за гори (Леся Українка);

(4) У [са́му] спе́ку:

а) у таку пору дня, коли сонце особливо припікає.

У саму спеку, опівдні, сідаю в човен (М. Коцюбинський);

б) у таку пору року, коли буває особливо жарко.

І от у Петрівку, саме у спеку, в жару візьми та й занедужай (Панас Мирний).

◇ Як смола́ в спе́ку див. смола́.