спереду

СПЕ́РЕДУ.

1. присл. З передньої, лицьової сторони; протилежне ззаду.

– Якби побачили тебе селяни, і не пізнали б! – торохтіла Христя, обдивляючись подругу і спереду, і ззаду, і з боків (Панас Мирний);

– Знаєте, як буває у вашого брата? Причепуриться трохи спереду, а на спині або й на голові пух (І. Нечуй-Левицький);

Кульницький повернув до своєї .. брички, на тій і досі спереду було написано: “Чорта перегониш!” (М. Стельмах);

// На деякій відстані перед ким-, чим-небудь; попереду.

Трах-тах-тах-тах... – сиплять волоські горіхи свій дзвінкий голос на твердий камінь, але де – спереду, ззаду .. – не знаю... (М. Коцюбинський);

Кайдашиха вгніздилась на ввесь віз, Кайдаш сів спереду й поганяв воли (І. Нечуй-Левицький);

Я забігав з оператором спереду, ставав збоку, вискакував на східці (Ю. Яновський);

Увесь Богунський полк стояв на колії перед скромним вокзалом Унечі. Командири вишикувались спереду (О. Довженко).

2. присл., рідко. У майбутньому; попереду.

Десь далеко за мною осталася рідна домівка, а спереду – казенні муровані стіни школи (С. Васильченко).

3. присл., рідко. Раніше, в минулому; перед цим.

– Га, синку, – сказав він, звішуючи вниз голову, – що ж робити? Минувшого [минулого] не вернеш! Слухаючи тебе, приходиться хіба сказати так, як той русин каже: “Коли б то я спереду той розум мав, що ззаду!” (І. Франко).

4. прийм., з род. в. Уживається при означенні місця перед ким-, чим-небудь; на передньому боці чогось.

Бондаренко вже намірився підлізти під вагон ешелону, що стояв поряд, але раптом увагу його привернув шум і метушня спереду состава, що оце прибув тільки-но з Кибинців (А. Головко);

Складки спереду спідниці.