сповідати

СПОВІДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., кого, що.

1. церк. Здійснювати обряд сповіді, вислуховувати чиїсь покаяння в гріхах і відпускати їх.

Ой узяли безталанну, Закували у кайдани, Сповідали, причащали (Т. Шевченко);

– Певно, хтось на селі нагло заслаб, та це мене кличуть сповідати та причащати слабого (І. Нечуй-Левицький);

Увечері, після служби, отець Сидір сповідав півчих (О. Донченко).

2. Каятися у своїх гріхах на сповіді.

[Матушка гуменя:] Тяжко людям, гірко їх дітям, – ні перед ким свої гріхи сповідати (Панас Мирний);

Раз задумав циганчук Гріхи сповідати. Іде просто до попа (С. Руданський);

Тяжко бити поклони перед іконами тому, хто вважає їх просто за мальовані дошки, тяжко сповідати гріхи попові, уважаючи його за гіршого грішника, ніж сам (Леся Українка).

3. розм. Примушувати відверто признатися в чому-небудь, розповісти про щось.

– Чого це ти неначе сповідаєш нас? Наші бурлаки ніколи не сповідають нас, – сказала Марія, присовуючись ближче до Михалчевського (І. Нечуй-Левицький);

[Дюсенбаєв:] Наш полк висадився в цьому районі десантом. Ми пішли в розвідку і надибали одного суб'єкта .. Почали його сповідати – він і розказав про все (О. Левада);

// Лаяти кого-небудь, вичитувати комусь.

Вона йому вичитувала, вона його сповідала, вона кропила його, .. садила чортами так обережно, так делікатно, як тільки можна було в неділю, по службі божій (М. Коцюбинський);

Іван Антонович довго й нудно пробирав свого лейтенанта. Він любив сповідати молодих (О. Гончар);

– Та хоч ви паніматко не сповідайте – озвався козак – висповідала добре й без вас ваша недотика (С. Черкасенко);

// жарт. Бити, шмагати кого-небудь.

Сповідали Іллюху від п'ят до уха (Номис).

4. рідко. Те саме, що спові́дувати.

Тут сповідають люди на Дніпрі високий культ астральної тріади (Л. Костенко);

Сповідати якусь релігію.