сповідатися

СПОВІДА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.

1. церк. Бути на сповіді, приймати обряд сповіді.

Не сповідавсь [Охрім], Не причащавсь Сім рік [років] і не хрестився! (П. Гулак-Артемовський);

Мабуть, уперше за своє життя отець Сидір не радів сьогодні великій кількості бажаючих сповідатися (О. Донченко);

У суботу вихованці сповідалися. Гриць чекав черги до аналоя, біля якого .. стояв отець Данило (С. Добровольський).

2. Каятися в гріхах під час сповіді.

Поки Маруся сповідалася, Наум із Настею і хто ще був у них із сусідів вийшли у сіни (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Сповідатись не хочу, бо нема в мене гріхів. Я чистий, вимитий сльозами, і мені нічого не треба (Мирослав Ірчан).

3. перен. Відверто признаватися кому-небудь у чомусь, розповідати про себе щось потаємне.

Ми В траві за валом посідали І розмовляли, сповідались Один другому (Т. Шевченко);

Сповідався перед сином Середа, говорив йому про свій страшний гріх (Д. Бедзик);

Федір своє вже сказав, тепер уважно слухав. Знав – це тільки йому сповідається друг, бо тим, найдорожчим, що залягло в душі, як святиня, не з кожним поділишся (Ю. Збанацький);

Чи сповідалась [Гелена], як честь жіночу процвиндрила (Л. Костенко).