сподоблятися
СПОДОБЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., СПОДОБИ́ТИСЯ, доблю́ся, до́бишся; мн. сподо́бляться; док., заст.
1. чого. Бути удостоєним чого-небудь.
– От кумедія! Сподобився я таки честі од князя на старості літ (І. Нечуй-Левицький);
Отець Онуфрій .. доповів учасникам вечері про те, що всі вони сподобились великої божої ласки і честі, бо сидять за одним столом з посланцем його святості (М. Ю. Тарновський);
Ігумен закликав Сивоока до своєї келії, посадив на грубий дерев'яний стілець, не став дивуватися, що русич досі не сподобився хрещення (П. Загребельний).
2. з інфін., із спол. щоб. Мати честь, бути гідним, достойним.
– Сподобилась і я йому поклонитись, та далеченько стояла, так збоку, може, він мене й не бачив (Г. Квітка-Основ'яненко);
[Матушка гуменя:] Треба великий скус пройти, щоб сподобитися чесно і свято носити чернечу одежу (Панас Мирний).
Значення в інших словниках
- сподоблятися — сподобля́тися дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- сподоблятися — -яюся, -яєшся, недок., сподобитися, -доблюся, -добишся; мн. сподобляться; док., заст. 1》 чого. Бути удостоєним чого-небудь. 2》 з інфін., зі спол. щоб. Мати честь, бути гідним, достойним. Великий тлумачний словник сучасної мови
- сподоблятися — СПОДОБЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., СПОДОБИ́ТИСЯ, доблю́ся, до́бишся; мн. сподо́бляться; док., заст. 1. чого. Бути удостоєним чого-небудь. — От кумедія! Сподобився я таки честі од князя на старості літ (Н.-Лев., VII, 1966, 170); Отець Онуфрій.. Словник української мови в 11 томах