сподіватися

СПОДІВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.

1. кого, що і без прям. дод., кого, чого, на кого – що, від кого – що. Чекати кого-, що-небудь; дожидати.

– Гой, гоя, гоя! Новії покої Нумо лиш квічати, Гостей сподіватись (Т. Шевченко);

Одного вечора Олександра сподівалась Василя (М. Коцюбинський);

Сподіваюсь від моря дуже багато, – спасибі йому та південному сонцеві, минула моя пропасниця лиха (Леся Українка);

Хмари пливли низько над землею, можна було сподіватися дощу (О. Десняк);

На Людмилу Забойську сподівалися увечері, а вона заявилася серед дня (П. Панч);

Іде козак дорогою, Коник йому спотикається, Сидить дівка у віконечка, На вечерю сподівається (з народної пісні);

Гідрометеослужба вчасно попередила, що треба сподіватися катастрофічної повені (з газ.).

2. на кого – що, без дод., із спол. що, щоб, з інфін. Розраховувати, покладати надію на що-небудь; надіятися.

– Сподіваймося на ліпші часи! – промовив Кармель (Марко Вовчок);

Не сподіваюся, щоб наші зарібки [заробітки] були великі (М. Коцюбинський);

Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть думи сумні! (Леся Українка);

Андрій чомусь сподівався, що Давид передасть передачу й йому, хоч знав, що для нього тут не приймуть ніяких передач, бо він на окремім режимі (І. Багряний);

Батько сподівається на моє швидке повернення з фронту (П. Колесник);

Схопився [Чубенко] руками за гриву, сподіваючись, що кінь довезе до загону (Ю. Яновський);

Сподівалась Лукія застати сина вдома, а загледіла його ще здалеку на металевій вишці (О. Гончар);

– Якщо нема надії на бога, то будемо сподіватись на людей, – неголосно промовив Нагорний (М. Стельмах);

// у знач. вставн. сл. Уживається для вираження сподівання, надії на здійснення чого-небудь.

[Психіатр:] Головне, не треба читати на ніч. Тоді, сподіваюсь, і безсоння мине (Леся Українка);

[Павло:] На місяць їду. Сподіваюсь, ти проведеш мене (О. Корнійчук).

3. тільки наказ. сп. сподіва́йся, сподіва́йтеся. Уживається для вираження глузування, коли хто-небудь не має наміру щось зробити.

– Та що він собі мислить, що я довіку буду молотити йому на гармані!.. Аякже, сподівайся, хе-хе-хе! (М. Коцюбинський);

– Ач, уже їм .. і за батька треба знати. Еге ж, так я вам і скажу. Сподівайтеся (Д. Бедзик).

(1) Не сподіва́тися [цього́ (тако́го)] від кого – не надіятися, що хто-небудь може так зробити.

Стара не сподівалася цього од дочки (І. Нечуй-Левицький);

– Ні, ти таки недобра, – не сказати своїй єдиній сестрі! Я навіть не сподівалась від тебе (Леся Українка);

Хто б сподіва́вся? див. хто¹;

Як і слід (тре́ба) було́ сподіва́тися див. слід².

◇ Жда́ти (чека́ти, вигляда́ти, сподіва́тися) з мо́ря пого́ди див. жда́ти;

(2) Сподіва́тися (поклада́ти наді́ю) на ща́стя – думати про щасливе, успішне завершення чого-небудь, надіятися на успіх.